нею перинатальнiй смертностi. Жоден із препаратiв негативно не впливав на наслідки вагiтностi. Застосування атенололу асоцiюється з високою ймовiрнiстю народження дiтей із низькою для гестацiйного вiку масою тiла i меншою масою плаценти, проте рiзницi в розвитку цих дiтей через рiк не виявлено.Як i у пацієнток без АГ, у жiнок з хронiчною гiпертензiєю АТ під час вагiтностi має тенденцiю до зниження, тому в деяких випадках вдається відмiнити медикаментозне лiкування. Проте важливо проводити ретельне спостереження, оскiльки пацiєнтка може перейти у групу високого ризику внаслiдок виникнення тяжкої гiпертензiї або прееклампсiї. При пiдвищеннi АТ необхiдна медикаментозна терапiя для запобiгання розвитку ускладнень у матерi, проте за умови задовiльного розвитку плода вагiтнiсть може продовжуватися до закiнчення термiну. При розвитку прееклампсiї або виявленнi затримки розвитку плода необхiдна госпiталiзацiя. До групи високого ризику належать пацієнтки, стан яких супроводжується ураженням мiкроциркуляторного русла, з наявністю ризику розвитку патологiї плаценти та прееклампсії. Це хворі з тяжкою гiпертензiєю i проявами ураження кiнцевих органiв, ускладненим акушерським анамнезом, супутнiм ураженням нирок, цукровим дiабетом або системними захворюваннями сполучної тканини. Такi жiнки потребують iндивiдуального пiдходу, ретельного спостереження, регулярних лабораторних дослiджень i монiторингу розвитку плода. При тяжкiй гiпертензiї визначаються високі показники материнської та перинатальної смертності, головним чином внаслідок приєднання прееклампсiї. Загалом антигіпертензивна терапiя зменшує ризик для матерi та плода, оскільки дає змогу пролонгувати вагiтнiсть.
Основні моменти при виборі фармакотерапії.
- Препаратом першої лiнiї залишається метилдопа. Це пов’язано з його безпечністю та вiдсутністю побiчних ефектiв для матерi й плода, що доведено довготривалими спостереженнями за новонародженими. Препарат призначають у дозi вiд 750 мг до 4 г на добу за 3–4 прийоми.
- Тривалий час широко застосовували бета-блокатори. Суттєвою перевагою альфа-бета-блокатора лабеталолу є його здатність викликати вазодилатацiю. Препарат призначають у дозi по 100 мг двiчi на день; максимальна добова доза — 2400 мг. Жоден із бета-блокаторiв не виявив тератогенних ефектів. При застосуванні атенололу, метопрололу, пiндололу та окспренололу пiд час великих термiнiв вагiтностi побiчних впливів не виявлено. Інколи атенолол та лабетолол асоцiювалися з малою для гестацiйного вiку масою тiла плода, проте у великому дослiдженнi, пiд час якого жiнки приймали препарат із 6–13-го тижнiв вагiтностi, така інформація не була пiдтверджена.
- Блокатори кальцiєвих каналiв, зокрема нiфедипiн, не виявили нi переваг, ні недоліків порiвняно з iншими препаратами, але при сублiнгвальному чи внутрiшньовенному введеннi можуть спричинити швидке й надмiрне зниження АТ, призводячи до iнфаркту мiокарда у вагiтної або дистресу плода. Депресiя міокарда може бути наслiдком одночасного застосування блокаторiв кальцiєвих каналiв і магнезії.
- Клонiдин застосовували головним чином у третьому триместрi вагітності; повідомлення про негативні наслідки вагiтностi при його використанні відсутні. Препарат призначали у добовiй дозi 0,1–0,3 мг за 3 прийоми; максимальна добова доза — 1,2 мг.
- Думки щодо застосування дiуретикiв контроверсiйнi, оскiльки цi препарати зменшують об’єм плазми, що може сприяти розвитку прееклампсiї. Незважаючи на вiдсутнiсть безпосереднiх доказiв такого ефекту, дiуретики рекомендують застосовувати лише у поєднаннi з iншими препаратами, якi сприяють затримцi рiдини i дiю яких дiуретики потенцiюють. Дiуретики протипоказанi при прееклампсiї з проявами фетоплацентарної недостатностi та затримки розвитку плода. Перевагу надають тiазидам. Фуросемiд зарекомендував себе як безпечний препарат при лiкуваннi вагітних із нирковою та серцевою недостатністю.
- Застосування інгібiторів АПФ у другому та третьому триместрах вагiтностi протипоказане, оскiльки вони спричиняють дисгенезiю нирок у плода.
- У лiкуваннi хворих із тяжкою прееклампсією широко застосовується гiдралазин. Побiчних ефектiв препарату не виявлено також при лiкуваннi хронiчної гiпертензiї у другому i третьому триместрах вагітності, проте ефективнiсть його нижча, нiж iнших медикаментiв.
Гiпертензiя часто спостерігається у вагiтних жiнок з нирковою патологiєю. Частота виживання плода у них значно нижча. При цiй патології визначається зменшення маси тiла плода, яке асоцiюється зi зростанням рiвня креатиніну; може посилюватися затримка рiдини, що знижує ефективнiсть гiпотензивних засобiв, — у такому випадку необхiдно обмежити вживання солi, застосувати петлевi дiуретики або дiалiз. Характерна для цього стану протеїнурiя може маскувати прееклампсiю. Вагiтнiсть у таких хворих закiнчується здебільшого передчасними пологами. Інколи ниркова недостатнiсть, енцефалопатiя та набряк легень спостерігаються і пiсля народження дитини, особливо у жiнок із хронiчною серцевою або нирковою патологією з приєднанням прееклампсiї. Це пояснюється тим, що для вiдновлення пошкодженого ендотелiю потрiбен час. Гестацiйна гiпертензiя зазвичай минає швидко. Жiнок треба заохочувати до грудного вигодовування немовлят. Незважаючи на те, що бiльшiсть гiпотензивних препаратiв потрапляє у молоко, конкретних даних про їх вплив на дитину практично немає. Атенолол, метопролол i надолол накопичуються у грудному молоцi, а дiуретики призводять до зменшення кiлькостi молока, тому призначати цi препарати пiд час лактації не рекомендовано.Вiдсутнiсть знань про патогенез прееклампсії зумовлює неможливiсть її профiлактики, а рання дiагностика i виявлення жiнок групи ризику створюють передумови для ретельного монiторингу й оптимального вибору часу розродження у таких пацiєнток.
Прееклампсiя — це повнiстю зворотний стан, який швидко минає пiсля пологiв. Розродження веде до абсолютного одужання матерi, проте не завжди вiдповiдає iнтересам плода, який на цей час може бути ще надто незрiлим. Ключовим питанням завжди є визначення, в яких умовах плiд має бiльше шансiв вижити — внутрiшньоутробно чи в кюветi.
Мета лiкування прееклампсії — запобiгти судинним ускладненням у матерi без суттєвого зменшення плацентарного кровотоку (зменшення перфузiї плаценти призводить до прогресування прееклампсiї). Вагітним рекомендують обмежити фiзичну активнiсть. Рандомiзованi дослiдження засвiдчили, що проведення гіпотензивної терапії покращує наслідки для плода.Найпоширенiшi парентеральнi препарати, якi застосовують з