Реферат на тему:

Діагностика та терапія ВІЛ-інфекції/СНІД

У цих умовах своєчасне виявлення ВІЛ-інфекції та впровадження й удосконалення існуючих схем лікування СНІД набувають особливого значення, тому що дозволяють значно подовжити життя інфікованим особам та суттєво покращити його якість, а також дають можливість у 4–10 разів знизити ризик передачі ВІЛ від матері до дитини (з 25–30% до 2–8%).Практичним лікарям необхідно чітко розрізняти поняття “тестування на ВІЛ” та “діагностика ВІЛ-інфекції/СНІД”. Перше має на увазі лише з’ясування факту інфікування особи і проводиться: а) для діагностики, а саме — виявлення безсимптомного носійства в осіб, що не мають клінічних проявів захворювання, та СНІД — за наявності маніфестних його ознак; б) для забезпечення безпеки переливання крові та трансплантації органів і тканин, проведення штучного запліднення тощо шляхом скринінгу крові, сперми, яйцеклітин, інших тканин та органів; в) для здійснення епідеміологічного нагляду; г) для проведення наукових досліджень.Своєчасне виявлення стану інфікованості ВІЛ необхідне для проведення протиепідемічних заходів і має суттєві правові та соціальні наслідки. При підозрі на зараження вживаються адекватні заходи з попередження можливого поширення цієї інфекції — наприклад, виключається можливість переливання підозрілої крові (при виявленні ВІЛ-позитивності людина назавжди позбавляється права бути донором). Проведення епідемічного розслідування часто дозволяє виявити шлях передачі вірусу, що у деяких випадках (наприклад, при внутрішньолікарняних спалахах) можна швидко перервати; а також встановити ризиковані контакти ВІЛ-позитивної особи з іншими людьми, які можуть бути вже інфікованими і служити джерелом інфекції для інших, а також осіб, ще не інфікованих, але які мають високий ризик зараження внаслідок особливостей своєї поведінки. Проведення відповідної консультативної та інформаційно-освітньої роботи обмежує ймовірність подальшого поширення ВІЛ.Лабораторні методи дослідження на ВІЛ-інфекцію можна умовно поділити на 2 основні категорії — специфічні та неспецифічні. Специфічне лабораторне дослідження передбачає виявлення специфічних ознак (маркерів) присутності ВІЛ у біологічному матеріалі пацієнта. До них належать:

безпосереднє виділення ВІЛ;

визначення його структурних антигенів;

визначення генетичного матеріалу вірусу;

визначення специфічних антитіл до ВІЛ.

До неспецифічних ознак відноситься наявність імунодефіциту, що з’ясовується проведенням комплексного імунологічного дослідження крові з обов’язковим визначенням абсолютного вмісту Т-лімфоцитів хелперів (CD4+-клітин).При діагностиці ВІЛ-інфекції часто зустрічається типова помилка, коли діагноз установлюється лише на підставі лабораторного тесту, що є неприпустимим. Медичний працівник часто забуває, що лабораторне дослідження завжди служить лише підтвердженням клінічного. До хибних позитивних результатів тестування можуть призводити і типові недоліки у діяльності лабораторії (переплутування проб, неправильне зберігання реактивів, використання води зі зміненим рН для їх приготування або миття лабораторного посуду тощо), і можливість перехресної реакції інших антитіл (досить часто це спостерігається у пацієнтів після перенесеного сифілісу, кору та вітряної віспи). У період 1987–1995 років у країнах колишнього СРСР на один дійсно позитивний “лабораторний діагноз” приходилося до 2000–3000 помилкових. Найбільш відомим та розповсюдженим методом лабораторного тестування на ВІЛ є виявлення антитіл до нього. З огляду на те, що ВІЛ-інфекція триває довічно, вважається, що для діагностики достатньо самого факту виявлення антитіл. Проте слід пам’ятати, що не завжди присутність ВІЛ супроводжується появою антитіл до нього і навпаки. Досить широко відомі ситуації, при яких вірус в організмі є (тобто людина заражена), а антитіла до нього відсутні. По-перше, це початкова стадія інфекції — після проникнення збудника в організм має пройти в середньому 1,5–3 місяці, доки антитіла не синтезуються в достатній для проведення лабораторного тесту кількості. По-друге, на заключному етапі хвороби (СНІД) імунна система пацієнта стає настільки виснаженою, що її клітини втрачають здатність до утворення антитіл. Крім того, у деяких людей на ряд мікроорганізмів, у тому числі ВІЛ, антитіла можуть не утворюватися зовсім. Може мати місце й інша ситуація — специфічні антитіла виявлені, а насправді вірусу немає. Насамперед це спостерігається у немовлят, народжених ВІЛ-інфікованими жінками. Багаторічними спостереженнями доведено, що навіть за відсутності специфічного профілактичного лікування вагітних лише третина таких дітей дійсно заражена, а в інших є лише материнські антитіла, які звичайно зникають до 15-місячного віку. Якщо під час вагітності жінка приймала противірусні препарати, ризик народження нею інфікованої дитини знижується до 2–8%, тобто 92–98% новонароджених будуть здоровими, але переважна більшість їх матимуть антитіла. На жаль, в Україні встановлення хибного діагнозу серопозитивним новонародженим санкціоновано діючим законодавством, що спотворює офіційні статистичні відомості щодо ВІЛ-інфекції в державі та не дозволяє отримати об’єктивні показники ефективності впровадження програм та проектів профілактики вертикального зараження ВІЛ. Усі лабораторні дослідження мають проводитися лише в акредитованих лабораторних установах на ліцензійному обладнанні з використанням ліцензійних (тобто тих, що мають дозвіл Міністерства охорони здоров’я до застосування) діагностичних тест-систем — спеціальних комерційних наборів реактивів для виявлення маркерів ВІЛ. Найчастіше вони призначені саме для визначення антитіл до вірусу за допомогою імуноферментних методів. Їх здатність виявляти максимальну кількість “дійсно позитивних” сироваток крові визначає чутливість тест-системи, а здатність реєструвати мінімальну кількість “хибно позитивних”, тобто тих, що дають помилкову реакцію, визначає специфічність тест-системи. Так, якщо чутливість тесту становить 99,9%, то це означає, що він виявлятиме 999 із 1000 сироваток, що містять антитіла до ВІЛ, а одну з тисячі — не виявить. Якщо специфічність заявлена як 99,9%, то це значить, що тест прореагує як “позитивний” з однією з 1000 обстежених сироваток, у яких точно немає антитіл до ВІЛ. Звичайно антитіла до ВІЛ з’являються у 90–95% осіб протягом 3 місяців після зараження, у 5–9% — через