Реферат - Діагностика та терапія ВІЛ-інфекції/СНІД
18

6 місяців, у 0,5–1% — у більш пізній термін. Найбільш раннім терміном виявлення антитіл вважається 2 тижні від моменту інфікування. Методика імуноферментного виявлення антитіл до ВІЛ базується на здатності антитіл, які містяться в сироватці інфікованої людини, специфічно зв’язуватися з вірусними антигенами і утворювати комплекс антиген–антитіло, що можна виявити за допомогою спеціальних біотехнологічних реактивів, які в свою чергу специфічно реагують із антитілами, що “сіли” на вірусні антигени (до речі, в іншій назві цього варіанту імуноферментного аналізу є термін “сандвіч”, який досить точно відбиває його сутність). Завдяки наявності в складі цих реагентів певних ферментів (зокрема, пероксидази хрону), позитивна реакція супроводжується зміною кольору (почервонінням) рідини. Найчастіше в імуноферментному аналізі використовують сумарні антигени ВІЛ. Проведення імунного блотінгу передбачає попередню розгонку антигенів ВІЛ електрофорезом, що дає можливість виявляти антитіла до цих окремих антигенів (при цьому для обліку реакції звичайно використовують імунофлюоресценцію).Якщо результат першого аналізу виявляється позитивним, його повторюють ще двічі (з тією самою сироваткою та у тій самій тест-системі, яка, як правило, має максимальну чутливість), і при отриманні ще хоча б одного позитивного результату сироватка пацієнта досліджується втретє — вже в іншій тест-системі, обраній для підтвердження (звичайно, з максимальною специфічністю). Якщо результат буде позитивним, цю сироватку направляють на дослідження в імунному блотінгу, який дозволяє виявляти не сумарні антитіла до структурних компонентів ВІЛ, а антитіла до окремих його антигенів (що часто дозволяє визначити не лише наявність ВІЛ у пацієнта, але й певною мірою з’ясувати давність зараження). У тому разі, якщо в другій тест-системі результат виявився негативним, сироватка досліджується в третій тест-системі. У випадку негативного результату аналізу і в другій, і в третій тест-системі видається висновок про відсутність антитіл до ВІЛ, а при позитивному результаті в третій тест-системі сироватка також направляється на дослідження в імунному блотінгу. Результати останнього інтерпретуються як позитивні, сумнівні й негативні. Позитивний результат свідчить про наявність у досліджуваному матеріалі антитіл до ВІЛ, негативний — про їх відсутність. При одержанні невизначеного (сумнівного) результату через 3 місяці в повному обсязі проводяться повторні дослідження на антитіла до ВІЛ, і якщо сумнівні результати зберігаються — ще через 6 місяців. Якщо ж знову будуть отримані невизначені результати, а у пацієнта фактори ризику зараження і клінічних симптомів ВІЛ-інфекції не будуть виявлені, результат розцінюється як хибно позитивний. Проте за наявності епідеміологічних і клінічних показань ці дослідження за призначенням лікаря мають повторюватися через певний час.З метою діагностики використовуються також методи виявлення вірусу, або антигенів, та генного матеріалу. Серед антигенів ВІЛ найчастіше намагаються виявляти білок p24 ВІЛ-1 (протеїн нуклеотиду віріону), однак ця методика не знайшла належного застосування в епідеміологічних дослідженнях, тому що велика кількість цього антигена зв’язується антитілами тоді, коли останні з’являються в організмі людини (тобто знайти цей антиген можна лише або у початковий період захворювання, або вже при розвинутому СНІД). Тому даний метод застосовують переважно для виявлення хворих на ранніх стадіях ВІЛ-інфекції, для оцінки прогресування захворювання і як критерій встановлення факту зараження дитини, народженої ВІЛ-інфікованою жінкою. Виділення та ідентифікація культури ВІЛ є найбільш достовірною ознакою інфікування, але цей метод малодоступний, займає багато часу, вимагає високої кваліфікації виконавців та спеціального устаткування. Тому виділення вірусу та його ідентифікація проводяться лише в деяких наукових установах. Сучасні методи дозволяють виділяти ВІЛ майже в усіх інфікованих ним осіб. Але варто пам’ятати, що негативні результати одноразової спроби виділити вірус не мають ніякого практичного значення, тому що такі спроби бувають вдалими лише в половині випадків. Повідомлення лабораторії про виділення ВІЛ має велике діагностичне значення, однак всі лабораторії ідентифікують його на підставі своїх перевірочних тестів, і вірність цієї перевірки лікар оцінює лише за ступенем своєї довіри до даної вірусологічної лабораторії. Неодноразово відзначалося, що деякі вірусологи нібито “виділяли ВІЛ” з матеріалів, що не мають ніякого відношення до хворих на ВІЛ-інфекцією (наприклад, від хворих вітряною віспою чи епідемічним паротитом, чи навіть від зовсім здорових і неінфікованих людей).Нарешті, в останні роки поширення набуло виявлення генного матеріалу ВІЛ методами реплікації (ампліфікації, розмноження) специфічних генних послідовностей вірусу. Часто ці методи поєднуються під назвою одного з його варіантів — “полімеразна ланцюгова реакція” (ПЛР). Однак вони мають чутливість лише в 98%, тобто виявляють лише 98% проб від ВІЛ-інфікованих осіб, що істотно нижче, ніж при використанні імуноферментного аналізу (до 99,9%). Перевага ПЛР полягає в тому, що вона здатна виявляти ВІЛ-інфекцію в інкубаційному і ранньому клінічному періодах, коли антитіл ще може й не бути, а також використовується для прогнозування перебігу захворювання й оцінки ефективності терапії. Цей метод застосовується здебільшого для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей ВІЛ-інфікованих матерів, які майже всі при народженні мають материнські антитіла, незалежно від вірусологічного статусу. За допомогою проведення цих досліджень стало можливим не лише більш раннє та точне встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції дітям, народженим від ВІЛ-інфікованих жінок, але визначити також час, чинники та ймовірні механізми вертикальної передачі вірусу. Так, у випадку народження дитини з негативним ВІЛ-статусом результати ПЛР будуть негативними в усі терміни дослідження. При внутрішньоутробному інфікуванні плода результати генетичних досліджень у дитини будуть позитивними вже при народженні. Якщо зараження немовляти ВІЛ відбулося під час пологів, присутність вірусної РНК у крові можна виявити лише через 10–14 днів (час, необхідний для розмноження вірусів у клітинах, їх виходу в

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6