Сероконверсія — стадія ВІЛ-інфекції, яка характеризується появою в крові антитіл до ВІЛ, що виявляються за допомогою стандартного тестування. Час від зараження до появи антитіл називають “сліпим вікном” (наукова назва — “сероконверсійне чи cеронегативне вікно”, від serum — сироватка, зумовлена тим, що обстеження сироватки в цей період даватиме негативний результат).

Рання фаза ВІЛ-інфекції настає після появи антитіл і триває в середньому півроку. В цей час відбувається встановлення рівноваги між ВІЛ та імунітетом, що супроводжується коливаннями вірусного навантаження та вмісту антитіл (аж до повного їх зникнення та подальшої появи). Після цього періоду кількість копій ВІЛ та чисельність СD4+-клітин стабілізуються і протягом кількох наступних років за відсутності специфічного лікування їх коливання майже непомітні. Вважається, що нижчий рівень вірусного навантаження свідчить про кращий прогноз, вищий — про гірший. Раннє застосування антивірусних препаратів сприяє зменшенню вмісту ВІЛ аж до того рівня, який неможливо визначити існуючими нині лабораторними тестами.Під час латентної стадії захворювання пацієнти не мають ніяких скарг, при їх клінічному обстеженні, як правило, відсутні будь-які зміни, за винятком збільшення лімфовузлів. Саме лімфоїдна тканина у цей час є головним резервуаром вірусу. Швидкість його розмноження дуже висока, це супроводжується щоденним знищенням до 10 млрд CD4+-лімфоцитів, але всі вони заміщаються новими клітинами. Щодоби оновлюється приблизно третина всієї популяції ВІЛ, що є в організмі людини, і близько 6–7% CD4+-лімфоцитів (тобто їх повна заміна відбувається кожні півмісяця).По мірі прогресування захворювання клітини лімфовузлів руйнуються, що призводить до звільнення з них вірусу і поступового переходу хвороби у фазу персистуючої генералізованої лімфаденопатії. Після цього тривалість інфекційного процесу становить в середньому від 6 міс до 5 років. Крім генералізованої лімфаденопатії, наприкінці цієї фази можуть спостерігатися збільшення печінки, селезінки та астенічний синдром. Стадія ранніх клінічних проявів ВІЛ-інфекції раніше була відома під назвою “СНІД-асоційований комплекс” (САК), а у 1993 році отримала назву “стадія B”. Перехід у стадію СНІД супроводжується втратою маси тіла більше 10%, тривалими (понад 1 місяць) проносами та лихоманкою, появою поверхневих грибкових, вірусних або бактеріальних ушкоджень шкіри та слизових оболонок, розвитком фарингітів, тонзилітів, гайморитів, синуситів.

Синдром набутого імунодефіциту характеризується появою захворювань, характерних для осіб із вираженим імунодефіцитом — опортуністичних інфекцій, злоякісних пухлин, уражень нервової системи. Серед СНІД-індикаторних захворювань найчастіше зустрічаються пневмоцистна пневмонія, цитомегаловірусна інфекція, туберкульоз, саркома Капоші, дисемінована інфекція, хронічна герпетична інфекція, рецидивуючі бактеріальні пневмонії, ВІЛ-асоційована деменція, токсоплазмоз. При ВІЛ/СНІД розрізняють ВІЛ- та СНІД-асоційовані захворювання. До ВІЛ-асоційованих хвороб чи інфекцій належать ті, що людина може отримувати одночасно з інфікуванням ВІЛ або незабаром після цього і які зазвичай передаються тими самими шляхами, через які відбулося зараження ВІЛ (таблиця).Деякі з цих захворювань можуть передувати зараженню ВІЛ, отже — бути показниками ризику для пацієнта щодо потенційного інфікування ВІЛ. Іноді клініка цих захворювань може сприяти зараженню ВІЛ: наприклад, наявність ерозій при генітальному герпесі сприяє проникненню вірусної інфекції в організм. До СНІД-асоційованих хвороб належать ті захворювання та інфекції, що розвиваються в результаті імунодефіцитного стану людини і є проявом СНІД. Серед них виділяють так звані СНІД-індикаторні чи СНІД-маркерні хвороби. Вони зустрічаються при СНІД так часто, що у випадку їх розвитку діагноз ВІЛ/СНІД не викликає сумнівів, і за відсутності переконливих відомостей про існування інших чинників, що викликають імунодефіцит, не вимагає обов’язкового лабораторного підтвердження.

СНІД-індикаторними захворюваннями є:

кандидоз стравоходу, трахеї, бронхів чи легень,

позалегеневий криптококоз (європейський бластомікоз),

криптоспоридіоз із діареєю, що триває понад 1 міс,

цитомегаловірусні ушкодження будь-яких органів (за винятком печінки, селезінки та лімфовузлів) у хворого старше 1 міс,

герпетична інфекція з виразковими ушкодженнями шкірі та/чи слизових оболонок, що зберігаються більше 1 міс,

саркома Капоші в осіб молодше 60 років,

первинна лімфома головного мозку у хворих молодше 60 років,

лімфоцитарна інтерстиціальна пневмонія або легенева лімфоїдна гіперплазія у дітей віком до 13 років,

дисемінована інфекція, викликана атиповими мікобактеріями,

пневмоцистна пневмонія,

прогресуюча багатовогнищева лейкоенцефалопатія,

токсоплазмоз центральної нервової системи у хворих старше 1 міс.

Слід зазначити, що імунодефіцит може бути зумовлений, наприклад, застосуванням гормонів або лікуванням іншими імунодепресантами та цитостатиками (не менше ніж за 3 місяці до появи СНІД-маркерного захворювання). Пригнічення імунітету також має місце при хворобі Ходжкіна, лімфолейкозі, множинній мієломі тощо, при врод­жених вадах імунної системи чи внаслідок дії іонізуючого опромінення. При лабораторному підтвердженні ВІЛ-інфекції перелік СНІД-індикаторних та Снід-маркерних хвороб набагато ширший. На сьогодні до нього входять близько 30 захворювань. Які саме СНІД-асоційовані захворювання матиме хвора на СНІД людина — значною мірою залежить від побутових, кліматичних і природних умов її проживання.

Пізня або термінальна стадія ВІЛ-інфекції характеризується зниженням вмісту CD4+-лімфоцитів нижче 50 клітин в 1 мм3. Практично всі хворі, що помирають від ускладнень, зумовлених ВІЛ-інфекцією, мають саме такий рівень імунодефіциту. Тривалість їх життя, як правило, обмежена 12–18 місяцями. Подальше пригнічення імунної системи призводить до приєднання генералізованих вірусних, грибкових або бактеріальних інфекцій та злоякісного росту клітин (серед пухлин найбільш типовими, крім