РЕФЕРАТ

на тему:

Діяльність лікарів-ченців (Агапіт, Алімпій) та світських лікарів

П л а н :

Вступ.

Розвиток медицини за часів Київської Русі.

Києво-Печерський монастир – один з перших лікувальних закладів.

Світський лікар-емпірик і лікар-священник.

Розвиток медицини в західній частині України (Галичина).

Слов'яни з давніх-давен населяли південні береги Балтій-ського моря, береги Вісли, Дніпра, Дністра та їхніх приток. Через південні степові простори нашої Батьківщини пролягали шляхи багатьох кочових народів, з якими східним слов'янам доводилося вести запеклу боротьбу, обстоюючи право на існу-вання і свої землі. Предки слов'ян, як свідчать численні архео-логічні розкопки, жили великими поселеннями. В лісостеповій смузі, в межах сучасних Харківської, Полтавської, Київської, Кіровоградської, Вінницької та інших областей, їхні поселен-ня — городища були укріплені земляними валами й ровами. Під час розкопок таких городищ знайдено не лише рештки жител, а й сліди гончарного, ковальського та ливарного ремесел. За пізнішими літописами, племена слов'ян різнилися між собою звичаями і побутом. За-ймалися вони головним чином землеробством, вирощували сіль-ськогосподарські культури, мололи на ручних жорнах, розводи-ли худобу, займалися мисливством, рибальством. Як провідну верховну силу славили бога Сонця, вірили в існування всіляких інших надприродних істот, що нібито живуть у болотах, лісах, на полях, у джерелах, житлах людей. Поміж цими надприрод-ними істотами були добрі і злі, які могли вселятися в людину і викликати різні хвороби. Вже за тих часів серед слов'ян були чоловіки і жінки, які краще від інших зналися на цілющій дії рослин, уміли допомагати при ушкодженнях. Це були волхви, знахарі, відуни.

Із стародавніх народів, які населяли степові південні землі і з якими наші предки мали стосунки, найбільше пам'яток за-лишили по собі скіфи. Скіфи в VII ст. до н. е. населяли Крим і територію між Дніпром і Дунаєм. Вони створили велике об'єд-нання племен. У V—IV ст. до н. е. частина скіфів-кочівників починає переходити до осілості, в них утворюється примітивна держава з пережитками первіснообщинних відносин. Скіфи мали торговельні й культурні зв'язки з грецькими містами-коло-ніями: Ольвією — в гирлі Дніпровсько-Бузького лиману, Тірою — в гирлі Дністра, Херсонесом —біля сучасного Севасто-поля, Пантікапеєм,— на, місці нинішньої Кєрчі.

Про скіфів ми довідуємося з розкопок численних могильни-ків, городищ по Дніпру, в Криму, з літературних джерел грець-ких письменників, зокрема з праць грецького історика Геродота, який відвідав наші південні землі. Про них згадує у своїх працях і Гіппократ, але він у Скіфії не бував. Скіфи, як і пів-денні слов'янські племена, торгували з греками продуктами скотарства, хутрами, хлібом, лікарськими рослинами, деревом, а діставали від них різні ремісничі вироби, предмети побуту, посуд, прикраси. Скіфи, як і кожен народ, мали певні знання щодо лікування різних хвороб і ушкоджень, як набуті емпі-ричним шляхом, так і містичного характеру. У них були свої знахарі. Під час розкопок Чортомлицького кургану поблизу Нікополя, Куль-Обського кургану недалеко від Керчі знайдено золоті й срібні вази із зображенням скіфів. На одній з них зображено скіфів, які подають лікарську допомогу (перев'язка нижньої кінцівки, витягання зуба). Деякі скіфи були обізнані з медициною античних греків, мали велику лікарську практику в Афінах (Анахарсіс, Томсаріс).

За часів князювання Володимира Святославича (978-1015) Київська Русь підноситься до рівня передових держав тогочас-ної Європи. Оскільки стара слов'янська релігія родового ладу не відповідала новим суспільним відносинам, її було замінено християнством за візантійсько-грецьким зразком.

Запровадження християнства в історичному аспекті мало позитивне значення: єдність релігії сприяла господарському і культурному зближенню і об'єднанню слов'янських князівств. З прийняттям його зміцнилася позиція Київської Русі серед інших європейських країн, в яких християнство було вже державною релігією. Прийняття християнства зміцнило зв'язки Київської Русі з Візантією — найкультурнішою країною тогочасного світу.

Виконання обрядів християнського культу вимагало письменних виконавців, релігійних книжок слов'янською мовою, що сприяло розвиткові письменності, перекладові церковних книг.

Письменність поширюється згодом не тіль-ки у вищих верствах населення і серед духівництва, а частково і серед ремісників та торгового люду, про що свідчить знайдене під час розкопок у Новгороді листування городян на бересті суто ділового, буденного характеру. Тим часом основою всіх практичних знань, які мав народ, залишалися досвід і переказ. Розкопки свідчать, що в Х—XII ст. в Києві та інших містах ви-готовляли високої якості металеву зброю, витончені ювелірні вироби, скло, емальовані плити та ін. На цих виробництвах потрібно було вміти досягти температури, вищої за 1000°. Всі ці знання передавалися тільки практично.

Так само було і з медичною допомогою. По містах серед представників різних професій були й особи, .які займалися лі-кувальною справою. Вже в ці часи окремі з них «спеціалізу-валися» на лікуванні ран, переломів, пусканні крові (рудомети), інші—на замовлянні зубів (зубоволоки), лікуванні очей, допомозі породіллям тощо. Для частини цих осіб лікувальна справа була не основним заняттям, а лише додатковим приро-бітком. Із збільшенням населення міст (за часів найвищого розвитку населення стародавнього Києва досягло 100 тисяч) зрослий попит на медичну допомогу сприяв виділенню значної кількості осіб, для яких лікувальна справа була основною про-фесією, частіше спадковою. Основою знань цих .лікарів-реміс-ників був віковий досвід народної емпіричної медицини з еле-ментами містичного характеру, що зумовлювалося тогочасним світоглядом. Ці народні лікарі користувалися довір'ям у на-селення і представників влади.

У ранніх наших збірниках законоположень («Руська прав-да», XI ст.) згадується про лікарів і винагороду їм за лікуван-ня. Поруч з лікарями-ремісниками з корінного населення при окремих княжих дворах, у великих містах практикували і при-їжджі лікарі з