Іншими шляхами відбувався розвиток медицини в захід-ній частині України (Галичина), що не знала навали кочівників. Уже під 1377 р. в міських актах Львова знаходимо відомос-ті про заснування в місті шпиталю для хворих і бідних, У по-датковому списку міста за 1405 р. значиться доктор медицини Бенедикт. У 1407 р. в місто проведено глиняними трубами воду, каналізаційні труби було проведено через 70 років, а воду в окремі будинки заможних осіб подано в 1614 р. Головні вулиці міста були бруковані каменем, по околицях вистелені дошками. З 1408 р. в обов'язок міського ката входило вивезен-ня з вулиць сміття. В 1444 р. засновано школу «для науки ді-тей благородних і простих». Перший запис про аптеку датовано 1445 р. Керував аптекою русин Василь. В 1447 р. в міських актах уперше згадується про запрошення для задоволення гро-мадських потреб лікаря з платнею 10 кіп грошів (600 грошів). У 1550 р. міським лікарем працював доктор медицини з Іспанії Егреніус із зарплатою 103 злотих на рік. За тих часів у Львові було три міські шпиталі і два при монастирях. Була в місті також лазня, яку «за звичаєм та правом» було звільнено від усяких податків. Школярі та вчителі мали право раз на два тижні користуватися нею безплатно.

Жителі міста дуже терпіли від частих епідемій, особливо чуми. Одна з найбільших епідемій була в 1623 р., коли загинуло близько 20 тисяч чоловік, вулиці міста були завалені трупа-ми. Боротьбу проти чуми очолював війт — доктор Мартин Кампіан, який один залишився з влади міста; портрет цієї мужньої людини зберігається в історичному музеї Львова.

На час переходу Львова і галицьких земель у 1773 р. під владу Австрії у місті було 25 тисяч жителів, з них лікарів б (2 французи, 1 італієць, 1 чех, 2 поляки). Спроби відкрити у Львові вищу медичну школу робились ще в XVII ст., але Кра-ківський університет, побоюючись конкуренції, добився заборо-ни відкриття такої школи. Медичний факультет у Львівському університеті було створено тільки наприкінці XIX ст.

Серед українських феодалів XVI ст. значна роль належала князям Острозьким. Вони заснували в Острозі у 1581 році шко-лу, де крім релігійних наук вивчали «науки визвольні» та класичні мови; окремі викладачі цієї школи були вихованцями Падуанського університету. В цій школі працював «презацний м'атематик, філософ, астролог Ян Латошинський, який перед цим був професором у Краківсько-му університеті. В Острозі також функціонував великий шпи-таль з річним бюджетом 4000 злотих—сума на той час значна. Докладних відомостей про нього не збереглось, але можна га-дати, що лікувальною справою там керували дипломовані ліка-рі. В ті часи лікарська справа була цілком поза увагою і конт-ролем державної влади.

Архівні матеріали свідчать, що лікарі складали з хворими угоди на лікування як на звичайну торговельну справу, брали аванси, часом з дуже сміливими зобов'язаннями в певний строк вилікувати ту чи іншу хворобу. Плата за лікування була дуже висока, недоступна для трудового народу. Широкі маси населення взагалі обслуговували не дипломовані лікарі—medicus literatus, а лікувальники-ремісники, відомі в нас, як і в інших країнах, під назвою цирульників. Лікували вони, спираю-чись на віковий досвід народної медицини, і їх слід вважати безпосередніми спадкоємцями давніх знахарів. У більших міс-тах, виконуючи за приписом докторів медицини різні лікуваль-ні рукодійні заходи, маючи взагалі близькі ділові стосунки з дипломованими лікарями, цирульники поповнювали свої знан-ня. Таке поєднання досвіду побутової медицини з даними науки сприяло деякою мірою збільшенню обсягу медичних знань ци-рульників. Окремі з них досягли великої майстерності в ліку-ванні ран, здійсненні ампутацій, операцій витину каменів, вири-вання зубів і особливо в дуже поширеному засобі лікування — кровопусканні.

Ремісники середньовічних міст з економічних і правових причин об'єднувалися в цехи. Документальні відомості про ре-місників-лікувальників, або цирульників, знаходимо в архівах з кінця XIV ст., коли по містах України заведено було обмеже-не самоврядування, відоме в нашій історії під назвою магде-бурзького права. В XV ст. Київському магістратові були підпо-рядковані 16 ремісничих цехів різних спеціальностей, між ними був і цех цирульників. Цехи цирульників протягом багатьох століть були своєрідною і єдиною школою медичних кадрів для широких народних мас.

За тих часів кожен дипломований лікар звичайно мав коло себе кількох учнів, які допомагали йому в роботі, вчилися вико-нувати дрібні лікувальні маніпуляції та набували навичок до-гляду за хворими. З часом вони працювали по містечках і біль-ших селах самостійно. Кількість таких учнів була невелика. Працювати по містах, де були цехи цирульників, вони не мали права під загрозою штрафів.

Одним з найпоширеніших методів лікування, яким користу-валося міське і сільське населення, було кровопускання. Його широко практикували цирульники в майстернях, лазнях і по домівках. Поміщики перед початком весняних польових робіт наказували робити кровопускання своїм кріпакам, щоб звіль-нити їх від зимової «спрацьованої» аїрові. Вважали, що кровопускання зміцнює і посилює працездатність.

Цирульники, обслуговуючи широкі маси міського і сільсько-го населення, близькі до них своїм світоглядом, становили основні кадри, які лікували народ протягом багатьох віків. З часом, після возз'єднання України з Росією, першим урядо-вим лікарям по містах і повітах довелося вести з цирульниками велику боротьбу, щоб підпорядкувати їхню роботу своєму конт-ролю. Фактично цехова медицина на Україні втратила своє зна-чення лише в другій половині XIX ст.

Л і т е р а т у р а :

1. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю.,- Історія медицини. К. 1991.

Верхратський С.А., - Історія