Вузли ДГПЗ спочатку утворюються у пери- і парауретральній зоні, проксимальніше насінного горбка (рис.51). Подальший напрямок їхнього росту, конфігурація і розміри залежать від опору навколишньої тканини самої залози і шийки сечового міхура. Придбана форма і положення вузлів гіперплазії визначають особливості плину захворювання, симптоматику і патогенез, що тісно зв’язаний як з порушенням відтоку сечі і розвитком хронічної ниркової недостатності і інфекційного запалення в нирках і сечових шляхах, так і з іритативними (подразнення) симптомами, що приводить до гіпертензії, стенокардії, інфаркту й інсульту. 

Симптоматика і діагностика ДГПЗ

У клінічній картині ДГПЗ на перший план виступають порушення сечовипускання. Виникнення і розвиток інфравезікальної обструкції при ДГПЗ визначається двома складовими: статичної – у результаті механічного стискування уретри гіперплазованою тканиною передміхурової залози (компресія) і динамичною – обумовленою гіперактивністю адренорецепторів шийки сечового міхура, простатичного відділу уретри і простати (констрикція). У зв’язку з цим при аналізі скарг хворого можна виділити дві групи симптомів:

По-перше, іритативні – у виді денної і нічної полакіурії, імперативних позивів і неутримання сечі (тобто симптоми подразнення), зумовлені ступенем функціональних розладів нервово-м’язового апарата сечового міхура, утруднене сечовипускання, неможливість утримати сечу коли виникає позив до сечовипускання.

По-друге, обструктивні – затримка сечовипускання, млявий струмінь сечі, почуття неповного спорожнювання сечового міхура, напруга м’язів черевного преса при сечовипусканні, переривчасте сечовипускання і виділення сечі краплями, пов’язані з прогресуючим утрудненням відтоку сечі в результаті гіперплазії (рис.50).

Найбільш ранніми симптомами захворювання є частішання сечовипускання, звичайно нічного, а також потоншення струменя сечі і зменшення її напору. Пізніше, з наростанням інфравезикальної обструкції виникають скарги на неповне спорожнювання сечового міхура, сечовипускання краплями, необхідність напружування при сечовипусканні та ін.

На більш пізніх стадіях додаються симптоми, зумовлені вторинними змінами сечового міхура і верхніх сечових шляхів (пієлонефрит, камені сечового міхура, гідронефроз, хронічна ниркова недостатність)(рис.52,56).

Частим ускладненням клінічного плину ДГПЗ є гостра повна затримка сечовипускання (рис.53), що спостерігається при будь-якій стадії захворювання. Нерідко раптова гостра затримка сечовипускання стає першим клінічним проявом ДГПЗ. За літературними даними це ускладнення спостерігається в 10-50% хворих, найчастіше виникаючи в другій стадії захворювання. Провокуючими факторами при розвитку цього ускладнення можуть бути: порушення дієти, вживання алкоголю чи продуктів з великою кількістю пряностей, переохолодження, запор, несвоєчасне спорожнювання сечового міхура, стресові стани і т.д.

Велику роль у формуванні клінічної картини при ДГПЗ грає наявність супутнього запального процесу в передміхуровій залозі. Частота хронічного простатиту при ДГПЗ складає до 70%. Передумовами до розвитку хронічного запалення є: венозний стаз, компресія вивідних проток ацинусів гіперплазованою тканиною, конгестія.

Сучасна клінічна класифікація ДГПЗ заснована на характеристиках функціонального стану сечового міхура, верхніх сечових шляхів і нирок.

Так, перша стадія ДГПЗ характеризується компенсованою функцією сечового міхура, відсутністю функціональних змін з боку нирок і верхніх сечових шляхів, помірним збільшенням розмірів передміхурової залози, згладжуванням борозни між дольками і проявляється частим сечовипусканням, особливо в нічні часи; деякі труднощі сечовипускання в ранкові часи, збільшення часу на сечовипускання, кволий струмок сечі. Всі ці прояви посилюються після охолодження, вживання алкоголю, і т. ін.

Друга стадія – характеризується субкомпенсованою функцією сечового міхура, а інколи нирок та верхніх сечових шляхів, трабекулярністю сечового міхура, появою неправдивих дивертикулів, значним збільшенням розмірів передміхурової залози, відсутністю борозни між долями (рис.54). Головна відзнака цієї стадії – наявність залишкової сечі. Внаслідок цього, напруга детрузора знижується і наступає хронічна затримка сечі. На початку цієї стадії в сечовому міхурі сечі залишається менше, ніж виводиться під час сечовипускання. Поступово кількість залишкової сечі збільшується. Другій стадії, як результат інфекції в сечових шляхах, характерна значна дизурія, часті владні потяги на сечовипускання, почуття неповного спорожнення сечового міхура, іноді біль в попереку одного або обох боків, інколи гематурія, нарешті можлива гемотампонада (тампонаж сечового міхура кров лею) сечового міхура чи гостра затримка сечі.

Третій стадії характерна декомпенсація функції сечового міхура і подальше зростання функціональних і анатомічних змін з боку верхніх сечових шляхів і нирок. Під час сечовипускання кількість сечі, що виділяє хворий, менша від кількості залишкової сечі.

Хронічна мікційна недостатність сечового міхура з наявністю великої кількості залишкової сечі, повна атонія сечового міхура у деяких хворих не супроводжується почуттям спорожнення його, сеча у них постійно виділяється краплями; виникає парадоксальна ішурія, поліурія, а в запізнілих стадіях можлива уремія. В ІІ та ІІІ стадіях доброякісної гіперплазії простати можуть спостерігатися ускладнення – гостра затримка сечі, цистит, камені сечового міхура, гематурія пієлонефрит і ін. Цей розподіл на стадії близький до класифікації Гюйона.

Діагностика ДГПЗ

ДГПЗ – доброякісне захворювання, яке безпосередньо не загрожує життю хворого, частота його достатньо висока, ще більший в цей час вибір методів лікування, а тому доцільно, щоб в розробці рекомендацій щодо плану обстеження і передбачуваного лікування приймав участь хворий.

Одним з актуальних організаційно-методичних завдань на етапі діагностики ДГПЗ є стандартизація застосовуваних методів дослідження і вироблення оптимального діагностичного алгоритму. Згідно з рекомендаціями 4 наради Міжнародного узгоджувального комітету з питань ДГПЗ (м. Париж, 1997 р.) визначені обов’язкові і факультативні методи дослідження. Обов’язкові дослідження включають:

·                 Збір анамнезу;

·                 Визначення сумарної оцінки симптомів за Міжнародною шкалою (IPSS);

·                 Оцінка якості життя за 6-бальною шкалою (QOL);

·                 Пальцеве ректальне дослідження (ПРД);

·                 Загальний аналіз сечі;

·                 Визначення рівня сечовини і креатинину в сироватці крові;

·                 Оцінка морфологічного і функціонального стану нирок і верхніх сечових шляхів за допомогою рентгенівського або радіоізотопного методів дослідження;

·                 Ультразвукове