·                 Визначення наявності та кількості залишкової сечі;

·                 Уродинамічне дослідження (урофлоуметрія);

·                 Визначення рівня простатоспецифічного антигену (ПСА).

Одним із перших кроків на шляху вирішення проблеми взаємовідносин хворого доброякісною гіперплазією передміхурової залози і лікаря є Міжнародна система сумарної оцінки симптомів при захворюваннях простати і оцінка якості життя пацієнтів.

Анкета самостійно заповнюється пацієнтом з відповідями на сім чітких і вдумливих питань. Кожній із відповідей відповідає цифрове показання від 0 до 5. Пацієнт має можливість вибрати один із шести відповідей в залежності від ступеню відбиття кожного окремого прояву захворювання. За результатами анкетування пацієнти поділяються таким чином:

·                 0-7 балів – легкий перебіг;

·                 8-19 балів – помірна ступінь перебігу;

·                 20-35 балів – важкий перебіг захворювання.

Найбільш інформативні методи діагностики ДГПЗ:

Ректальне пальцеве дослідження;

Трансректальне ультразвукове сканування (рис.57), що дозволяє точно визначити розміри і форму росту передміхурової залози, наявність супутнього захворювання простати. При цьому необхідно мати на увазі, що наявність морфологічних ознак ДГПЗ, як і її збільшення, виявлене при пальпації чи УЗД, далеко не завжди співвідноситься зі ступенем клінічних проявів захворювання і інфравезікальної обструкції.

Кращим методом визначення ступеня інфравезікальної обструкції є урофлоуметрія (рис.50), що надає важливу інформацію про характер порушення сечовипускання, а в ряді випадків дозволяє виділити групу хворих для подальших уродинамічних досліджень. Значення максимальної швидкості потоку сечі, що перевищують 15 мл/сек, звичайно вважається нормальним. Значення швидкості потоку сечі 15-10 мл/сек – легкий ступінь порушень уродинаміки, при значенні 10-5 мл/сек – наявні виражені порушення уродинаміки, і врешті, значення менше 5 мл/сек свідчить про важкі розлади уродинаміки.

Принциповим етапом діагностичної програми є дослідження рівня специфічного простатичного антигену (РСА) у сироватці крові з метою виявлення латентного раку передміхурової залози.

Для діагностики ДГПЗ також використовуються рентгенурологічні методи – видільна урографія з нисхідною цистографією у двох проекціях і висхідна уретроцистографія (рис.55,56).

Лікування ДГПЗ

В останні роки погляди на лікування ДГПЗ перетерпіли значних змін. Ще 10 років назад спеціалісти були одностайні в потребі активної хірургічної тактики, то в наші дні допускається можливість альтернативних підходів в залежності від стадії патологічного процесу і наявності ускладнень. На початку захворювання, коли симптоми не викликають значного дискомфорту і бракує ускладнень, можливе ретельне спостереження. Хворого обстежують не менше одного разу на рік і не проводять ніякого лікування. Нерідко патологічний процес прогресує дуже повільно і на протязі подовженого часу спостереженням за хворим ускладнень чи погіршення симптоматики не виявляють. У таких хворих активне диспансерне спостереження, це єдиний метод медичного впливу. Проте частіше захворювання швидко прогресує або на момент виявлення його має ускладнений перебіг. Таким хворим слід рекомендувати активну лікувальну тактику.

Хірургічне лікування ДГПЗ: Максимальний радикалізм при лікуванні ДГПЗ забезпечує відкрита простатектомія (рис.58,62). Але в зв’язку із значною інвазивністю методу, подовженим перебуванням в стаціонарі і рівнем післяопераційних ускладнень, спеціалісти вважають доцільним виконання простатектомії у пацієнтів з великим об’ємом передміхурової залози (більше 100см3). 

Абсолютним показанням до хірургічного лікування являється гостра затримка сечі (неможливість спорожнити сечовий міхур), повторна масивна гематурія, зумовлена ДГПЗ, камінці сечового міхура, рецидиви інфекції сечових шляхів, великі дивертикули сечового міхура, внаслідок ДГПЗ.

Золотим стандартом в лікуванні ДГПЗ признана трансуретральна резекція простати (ТУРП). ТУРП (рис.59,60,61,65) дуже ефективно ліквідує симптоматику і покращує сечовипускання. Виконання ТУРП також приховує риск ускладнень. Інтраопераційні і найближчі після операції кровотечі, що потребують гемотрансфузії спостерігаються в 5-15% випадків, нетримання сечі-0,8%, еректильна імпотенція – 15,7%, ретроградна еякуляція в 68%. Потреба в хірургічному лікуванні ускладнень виникає в 3,3% хворих, яким виконана ТУРП. Трирічне спостереження показує, що у 2% хворих виникає потреба повторного втручання в зв’язку з рецидивом ДГПЖ. В зв’язку з цим, а також з відносно високою вартістю ТУРП в останні роки йде пошук альтернативних інструментальних методів лікування цього захворювання.

Близькою до ТУРП є трансуретральна інцизія простати (ТУІП), яка містить розтинання шийки сечового міхура і простати, починаючи його нижче вічка сечоводу до точки відстоячої на 0,1см проксимальніше сім’яного бугорка. ТУІП може бути однобічним і двобічним. Основним показанням для виконання ТУІП вважається невеликий розмір передміхурової залози (об’ємом до 30 см3) без збільшення середньої дольки, а також високий ступінь ризику у пацієнта.

Модифікацією стандартної ТУРП є трансуретральна електровапоризація (ТУВП), або випарювання тканини простати спеціальним електродом – вапортродом, який утворює високу щільність електичного струму. Електровапоризація забезпечує 3 ефекти ”випарювання” небажаної тканини, забезпечує гемостаз, запобігає реабсорбцію рідини завдяки утворенню зони „висушування” під вапоризованою тканиною. Попередні спостереження продемонстрували високу ефективність цього методу. Якщо виникає потреба гістологічного дослідження тканини, вапортрод замінюють стандартною діатермічною петлею. Висока температура на місці контакту електрода з тканиною простати викликає швидку і повну вапоризацію внутрішньоклітинної рідини з наступним порушенням самих клітин. Для „різання” використовують струм напругою 200-250 Вт. Щільне притискування електроду до тканини і адекватно повільне його просування забезпечує зону вапоризації від 3 до 4 мм з коагуляцією підлеглої зони від 1 до 3 мм, в той час як при ТУРП ця зона досягає тільки 0,1-0,5 мм. В цей час ТУВП дає результати порівняні з ТУРП. Друга перевага-мінімальна кровотеча та скорочення часу післяопераційної катетеризації (катетер можливо витягнути уже на протязі першої доби після операції). Тим самим скорочується строк перебування в стаціонарі. ТУВП показана хворим на ДГПЖ, які внаслідок віку і загально стану потребують мінімальної інвазії під час виконання операції. В порівнянні з іншими альтернативними методами лікування ДГПЗ перевага ТУВП полягає в більш низькій вартості і відсутності потреби в додатковому обладнанні за винятком