Використання простатичних стентів доцільне у відповідної групи хворих ДГПЗ. Стенти можливо використовувати як попередній етап (тимчасова ліквідація обструкції) для підготовки до радикального хірургічного лікування, чи як кінцевий метод лікування. Основне показання до їх використання – попередження гострої затримки сечі після лазерної простатектомії, термотерапії трансуретральної голкової абляції простати, впливу сфокусованого ультразвуку високої частоти.

До малоінвазивних методів лікування відноситься також трансуретральна балонна дилатація простати (ТУБДП). Для цього використовують балони різноманітної конструкції, які забезпечують розширення простатичного відділу уретри. Механізм впливу дилатації можливо пов’язаний з компресією залози та витискуванням тканинної рідини та наступною дегідратацією і атрофією, механічне розширення уретри, розтягування фіброзної капсули впливає на б-адренорецептори шийки сечового міхура і простатичного відділу уретри. 

Все більше використовують для лікування ДГПЖ лазерні технології.

Лазерна технологія передбачає лазерне опромінення (непряме та пряме) простатичного відділу передміхурової залози (рис.63,64). Використовують лазери з довжиною хвилі 1064нм і потужністю 60Вт*л, який викликає коагуляційний некроз. Набряк залози після опромінення потребує катетеризації сечового міхура на більш довший час, ніж після ТУРП і ТУІП. Дія лазерного опромінення на простату ґрунтується на перетворенні світлової енергії в тепло тканини. Зона коагуляційного некрозу замінюється фіброзом і атрофією. Цей процес триває 8-12 тижнів.

Значне місце серед альтернативних методів терапії ДГПЗ відводять термічним впливам на простату.

Високотемпературна термотерапія показана хворим з помірною та вираженою обструкцією і великими розмірами простати (більше 40см3). Проте і кількість ускладнень після лікування названим методом також збільшується, що віддзеркалюється в іритативних симптомах і потребою катетеризації сечового міхура тривалий час. Метод забезпечує термоаблацію простати.

В стадії розробки метод зфокусованої екстракорпоральної піротерапії, яка передбачає термальний і кавітаційний вплив на тканину простати. Проводять також спроби лікування ДГПЗ методом екстракорпоральної ударно-хвильової терапії з використанням апаратів для дистанційної літотрипсії.

Медикаментозне лікування хворих на ДГПЗ в останні роки отримало широке розповсюдження. Слід замітити, що ступінь звільнення від симптомів при цих методах лікування не досягає результатів хірургічного лікування. Таким чином, вибирається менший результат в заміну на менший ризик для хворого.

Загально признано, що для розвитку ДГПЗ потрібне сполучення впливу тестикулярних гормонів і віку. Основним інтрапростатичним андрогеном є дегідротестостерон (ДГТ), який утворюється із тестостерону під впливом ферменту 5б-редуктази. На початку 80 років синтезовано препарат, який пригнічує активність ферменту фінастерид (проскар). Клінічною метою призначення цього препарату є зменшення об’єму гіперплазованої простати, збільшення швидкості потоку сечі, зменшення симптомів та запобігання прогресування захворювання. Багатоцентрові клінічні дослідження показали, лікування фінастерідом на протязі 2 років на 57% зменшує ризик виникнення гострої затримки сечі і на 34% ризик хірургічного втручання. Кращі результати лікування у хворих з об’ємом простати більше 40см3 та рівнем простатичного специфічного антигену 2,5 нг/мл.

Опір для відтікання сечі із міхура внаслідок ДГПЗ складають два компоненти: статичний, пов’язаний з анатомічною обструкцією внаслідок збільшення простати, та динамічний, пов’язаний з нервовим контролем тонусу гладких м’язів простатичного відділу уретри і шийки сечового міхура. Якщо фінастерид первинно впливає на розміри простати, то препарати, котрі блокують а-рецептори, контролюють тонус гладких м’язів простати і шийки сечового міхура. Використання б-адреноблокаторів зменшує тонус гладких м’язів в простаті і нижніх сечових шляхах шляхом захисту б-адренорецепторів від симпатомиметичної стимуляції, внаслідок цього збільшується потік сечі і зменшується симптоматика захворювання. Частіш за все використовуються хворими б-адреноблокатори подовженої дії: теразозин, доксазозин (кардура) і простатоспецифічний б1а-адреноблокатор тамсулозин (омнік). Головний їх негативний вплив пов’язаний з судинопоширювальним ефектом і як наслідок – зниження артеріального кровного тиску.

Для зменшення симптоматики ДГПЗ використовують ряд фітотерапевтичних препаратів. Це екстракт африканської сливи (таденан), кропиви (уртирон) і т.і. Для подальшого вивчення і підтвердження їх ефективності в порівнянні з плацебо потрібно провести додаткові рандомізовані дослідження згідно до прийнятих клінічних досліджень. Призначення цих препаратів хворим можливе після інформації, що зменшення симптоматики не обов’язкового супроводжується зменшенням ступеню інфравезікальної обструкції.

Наявність в цей час великого арсеналу методів лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози потребує глибокого порозуміння як патогенезу захворювання так і механізмів впливу цих методів на простату.

Згідно рекомендацій Міжнародного узгоджувального комітету на 3ій Міжнародній нараді з ДГП за результатами рандомізованих досліджень балонна дилатація і гіпертермія (Т-45о) не вважаються перспективними. Інші форми високотемпературного впливу залишаються в стадії розробки. Лазерне опромінення продовжує розвиватися, проте велика кількість методик і обмежений строк спостереження не дозволяють обґрунтовано оцінити ефект і переваги в порівнянні з ТУРП. ТУРП, ТУіП і відкрита простатектомія залишаються найбільш ефективними в цей час. Із методів медикаментозної терапії ефективність продемонстрована для антагоністів б-адренорецепторів і інгібіторів 5а-редуктази. Слід підкреслити, що медикаментозна терапія ефективна лише при неускладненому перебігу захворювання. Крім цього, призначенню медикаментів повинно передувати доскональне обстеження у кваліфікованого уролога. Тільки в цьому разі лікування може принести користь.