Якщо на фоні комплексної медикаментозної терапії не настає значного покращання, то на третьому етапі до лікаря-інтерніста приєднується психотерапевт. Серед найбільш перспективних психотерапевтичних методик лікування при пограничних психічних розладах, у тому числі й соматоформних, сьогодні вважається когнітивно-біхевіоральна терапія. Висока ефективність і специфічність даного виду психотерапії для корекції емоційних розладів підтверджена численними дослідженнями [4]. N.et al. (1996) вважають, що успіх застосування когнітивно-біхевіоральної методики багато у чому визначається впливом на одну з головних патогенетичних ланок формування соматоформних розладів — підвищену збуджуваність вегетативної нервової системи з вибірковою увагою до тілесних функцій та уникаючою поведінкою [7]. Когнітивна терапія спрямована на перебудову дисфункціонального мислення, що стимулює негативні емоції, руйнацію несприятливих стереотипів спілкування [4] Вона допомагає забезпечувати адекватний контроль емоцій не за рахунок їхнього придушення, а шляхом оптимальної саморегуляції. Біхевіоральна психотерапія безпосередньо спрямована на подолання пасивності, реакції уникнення та вегетативної дисфункції. В останні роки значно підвищився інтерес дослідників і психотерапевтів-практиків до проблеми підбору найбільш ефективних та найменш тривалих методів психотерапії [4, 7]. Таким чином, актуальним є питання створення короткочасної, економічної та ефективної психотерапії хворих на соматоформну вегетативну дисфункцію органів травлення.

При низькій ефективності амбулаторної терапії хворих із соматоформними розладами органів травлення на четвертому етапі рекомендується лікування в умовах спеціалізованого стаціонару. Це можуть бути як відділення пограничних станів, так і так звані психосоматичні відділення, де пацієнтам буде надаватися комплексне соматотропне, психофармакотропне і психотерапевтичне лікування.

Наприкінці слід підкреслити, що проблеми терапії хворих соматоформною вегетативною дисфункцією органів травлення зумовлені, з одного боку, стійкістю соматовегетативних розладів, а з іншого — складністю механізмів їх розвитку. Це можна розуміти як процес переходу емоційних переживань через складну систему вегетативних порушень у соматичні симптоми. Серед цих проблем треба визначити три основних. По-перше, це необхідність правильної та швидкої діагностики даних розладів. По-друге, це комплексне соматотропне, психотропне та психотерапевтичне лікування, контроль за яким повинен здійснюватися як лікарем-інтерністом, так і психіатром. По-третє, це необхідність зниження собівартості лікування. Результати сучасних досліджень свідчать про наявність у пацієнтів з соматоформними розладами значних несприятливих економічних наслідків, пов’язаних із неадекватним наданням їм медичної допомоги [6].

Комплаенс (від англ. compliance — згода, поступливість, догідливість) — поняття, яке все частіше зустрічається на шпальтах медичної преси [1, 3, 7]. У медичному розумінні під комплаенсом розуміють готовність, бажання, внутрішній обов’язок пацієнта виконувати призначення лікаря. Стосується він, в основному, питань оцінки якості медикаментозного лікування хворих: при прийнятних результатах йдеться про позитивний комплаенс, а за відсутності даного ефекту — про недостатній або негативний. Терапія хронічних захворювань органів травлення в останній час невпинно поповнюється як новими лікарськими засобами, так і залученням до її схем уже відомих препаратів. У зв’язку з цим і дотепер існують певна неузгодженість та серйозні протиріччя в лікуванні хронічних захворювань органів травлення (виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічного панкреатиту, хронічного холециститу, гастроезофагеальної рефлюксної хвороби тощо). Захворюваність системи органів травлення невпинно зростає [1]. Проблема має важливе соціально-економічне значення, так як у значної частини населення дана патологія розвивається у найбільш працездатному віці. Негативний комплаенс призводить до збільшення частоти рецидивів захворювання, значної тривалості останніх, і як наслідок — до збільшення ускладнених форм (перфорації, пенетрації, кровотечі тощо), гнійно-септичних ускладнень (абсцес, флегмона, перитоніт тощо). Внаслідок цього хворі вимушені певний час перебувати на лікарняному листку, а частина прооперованих пацієнтів навіть на тривалий період втрачає працездатність після об’ємних втручань, виконаних з приводу ускладнень хвороби. Невиконання призначень лікаря та розвиток гнійно-септичних ускладнень спричиняє 125 000 летальних випадків щорічно та зумовлює 10–25 % усіх госпіталізацій в США [8]. При цьому негативний комплаенс зумовлює персистенцію або рецидив інфекції, більш тяжкий перебіг інфекційного процесу, збільшення вартості лікування, повторну госпіталізацію, виникнення резистентних штамів мікроорганізмів.

Простежимо основні чинники негативного комплаенсу та спробуємо намітити можливі шляхи вирішення даної проблеми. Однією з головних причин незадовільних результатів лікування є недотримання хворими призначень лікаря, і в цьому слід виділити два фактори — власне хворий і клініцист. Якісно лікуються, сумлінно проходять профогляди цілеспрямовані на перспективу пізнання, духовного збагачення або кар’єри особи. Домінуючим аспектом для них є піклування про сім'ю, оточуючих їх людей. Такі пацієнти добре усвідомлюють, що для досягнення цих завдань вони повинні бути здоровими, вихованими на традиціях поваги до суспільства, а також самоповаги. Однак ці самі причини в залежності від складу характеру певної особи можуть викликати парадоксальну реакцію, коли заради досягнення певної мети людина стає одержимою ідеєю, нехтуючи при цьому власним здоров’ям, відмовляючись від лікування. Некритично ставляться до свого здоров’я і асоціальні типи населення (особи без визначеного соціального статусу, алкоголіки, наркомани).

“Інтерес” хворого до медикаментозного лікування також залежить від форми випуску лікарського засобу, кількості препаратів на один прийом, кратності прийому останніх, складності схеми терапії, її тривалості тощо. Парентеральні препарати вводяться в стаціонарі (у тому числі й денному) ін’єкційним шляхом або крапельно, що дозволяє провести повноцінний курс терапії, винятком є випадки індивідуальної непереносимості хворим окремих складових розчину. Набагато складнішою є ситуація з прийомом пероральних форм лікарських засобів (пігулок, розчинів). Досить незручним є прийом кількох форм лікарських препаратів, наприклад, таблеток та гелю тощо.

Значення також має кількість медикаментозних засобів на один прийом. Нерідко хворий “забуває” випити одну з таблеток або пропускає один або кілька прийомів препаратів. Чим більша частота