Активація та деструкція еозинофілів. Еозинофіли, на відміну від нейтрофілів, можуть перебувати в тканинах упродовж тривалого часу (тижні). Лише еозинофіли і базофіли містять рецептори до IL-3, IL-5, а GM-CSF є не лише в клітинах — попередницях еозинофілів і базофілів кісткового мозку, але і в циркулюючих клітинах. Життєвий цикл тканинних еозинофілів невідомий, але IL-3, IL-5 і GM-CSF пригнічують руйнування тканинних еозинофілів тільки в останні 12-24 дні після їх проникнення, зумовлюючи завершення алергійних процесів у тканинах. Тканинні еозинофіли здатні до саморегуляції власного виживання, завдяки автокринним механізмам [].

Прототипом до розуміння патогенезу еозинофілії, який включає генетичну, запальну, цитотоксичну ланки, є алергійні хвороби. Схильність до атопії успадковують 20-30% осіб, що пов’язано з гіперпродукцією IgE-антитіл до антигенів навколишнього середовища []. Генетична ланка еозинофілії включає відповідні гени: кандидатні, які відповідають за продукцію IgE та експресію рецептора до IgE, а також локуси біля генів IL-4 та IL-5 хромосоми 5q31. Встановлено, що еозинофілія генетично обумовлена також генами комплексу гістосумісності за 6 хромосомою.

Запальна ланка еозинофільного синдрому зумовлена певними механізмами, що спричинює хронізацію патологічного процесу. Після IgE-швидкого запуску тканинні базофіли, продукуючи цитокіни ІL-1, TNF-a, призводять до запалення. Поряд з цим включаються Тh-2 лімфоцити (це обов’язкові клітини пізньої фази алергійної відповіді, оскільки вони продукують цитокіни IL-4 і IL-13 та регулюють синтез IgE і продукцію IL-5). Пізня фаза алергійної відповіді супроводжується припливом запальних клітин до тканин-мішеней уже через 3-4 години після зустрічі з алергеном. У цій фазі працюють Th-1, які продукують INF-g і TNF-b. Цей процес також регулюється тканинними базофілами і Th-2. Тканинні базофіли активують насамперед Th-2 та еозинофіли, секретують запальні медіатори, які індукують синтез епітеліальними клітинами хемокінів, що зумовлює міграцію еозинофілів, забезпечують розвиток і підтримку запалення в тканинах, а також зумовлюють тканинну еозинофілію, виділяючи IL-3, IL-5 чи GM-CSF, які стимулюють ці клітини. За цих умов тканинні базофіли здатні функціонувати тривалий період зі збереженням підвищеної чутливості до дії інших агентів активації []. Еозинофіли при цьому посилюють експресію багатьох рецепторів до цитокінів, імуноглобулінів і компонентів комплементу на своїх мембранах. Тканинні базофіли, як і еозинофіли, є продуцентами хемотаксичного фактора — фактора активації тромбоцитів (FAT), який забезпечує звуження просвіту бронхів, а також залучає до запального процесу нові клітини.

Третя ланка розвитку еозинофільного синдрому цитотоксична. Вона насамперед забезпечується цитотоксичними речовинами. Еозинофіли продукують після їх активації унікальні токсичні запальні медіатори. В їх гранулах містяться кристалоїдна серцевина, яка складається з великих основних протеїнів, еозино-нейротоксину, еозинофільної пероксидази, і катіонні протеїни. Базові протеїни, еозинофільна пероксидаза й еозинофільні катіонні протеїни сироватки та секретів у значних концентраціях цитотоксично впливають на респіраторний епітелій []. Еозинофільні катіонні протеїни розширюють пори клітинних мембран, що полегшує проникнення інших токсичних молекул. Великі базальні протеїни значно підвищують чутливість М2-мускаринових рецепторів гладеньких м’язів, спричинюють дегрануляцію тканинних базофілів. Еозинофіли також продукують велику кількість цистеїнових лейкотрієнів: LTC4, LTВ4 і LTE4. Ці три ліпідні медіатори є складовими повільно реагуючої субстанції анафілаксії, яка підвищує судинну проникність, підсилює секрецію слизу, стимулює тривале скорочення гладеньких м’язів, руйнує мембрани клітин. Врешті активовані еозинофіли починають продукувати цитотоксичні цитокіни.

Клініка

Під час клінічного обстеження хворих з еозинофільним синдромом виявляють:

локально підвищену чутливість і біль у м’язах при натискуванні та після незначного фізичного навантаження;

повзучі висипки, гранульоми на шкірі;

спазми, болі в животі, блювання, пронос, іноді з домішками крові;

болісне сечовипускання;

значну кількість хвороб і багато клінічних симптомів в одного хворого.

Додаткові дані анамнезу, які необхідно з’ясувати у хворих з еозинофільним синдромом:

тривалість ознак;

зв’язок симптомів з подорожами, контактом з токсичними речовинами, прийомом медикаментів;

локальний або генералізований характер клінічних ознак;

зв’язок генералізації симптомів зі зниженням маси тіла, загальною слабістю;

зібрати детальний терапевтичний анамнез за органами і системами; сімейний анамнез (недоношеність);

з’ясувати спосіб життя; лікувальні заходи в анамнезі (променева терапія, гемодіаліз).

Клінічні прояви ураження різних систем у хворих з еозинофільним синдромом

Шкіра:

повзуча висипка;

свербіж (сідниці, руки, стопи, долоні, спина);

білуваті стовщення із заглибленнями.

Кістково-м’язова система:

м’язовий біль;

слабість у м’язах;

порушення координації;

артрити.

Лімфатична система:

лімфаденопатія;

вузликові утворення в ділянці голови і шиї.

Легені:

легеневі інфільтрати (мігруючі);

сухі і вологі хрипи в легенях;

пароксизми кашлю, стридорозне дихання.

Серце:

застійна серцева недостатність;

тахікардія;

серцеві шуми;

серцево-легеневі симптоми.

Травний канал:

болючість під час пальпації навколопупкової зони;

бурчання і посилення шлункових шумів;

гепатомегалія;

спленомегалія;

виділення крові з калом;

Сечостатева система:

цистит;

виразки на слизових оболонках статевих органів.

Нервова система:

феномен Гордона;

слабість, геміплегія;

порушення координації.

Очі (сітківка, райдужка):

кон’юнктивіт;

кератит.

Еозинофільний синдром зустрічається в різноманітних варіантах і класифікується таким чином: помірна та виражена еозинофілія — 0,6-1,5х109/л, висока — 1,5-3х109/л, надвисока — понад 3х109/л. Найчастіше виявляють помірну еозинофілію [], яка супроводжується ураженням тканин при пневмонії, посиленням болю в м’язах, суглобах. Накопичення еозинофілів при цьому обмежене специфічними органами та тканинами-мішенями. Помірна еозинофілія характерна для еозинофільного целюліту (синдром Велля), еозинофільної пневмонії (синдром Леффлера), еозинофільного фасциту (синдром Шульмана). Поєднання її з васкулітами, нейропатією і бронхіальною астмою свідчить про синдром Черджа-Стросс. Виражена і стабільна еозинофілія може супроводжуватися лейкоцитозом і спостерігається при пухирчатці, шкірному лишаї, ексфоліативному дерматиті, псоріазі, шкірному свербежі, екземі, токсичному дерматиті, іхтіозі, мікозах [].

Висока еозинофілія спостерігається частіше при медикаментозній алергії, а також при еозинофільній лейкемії і супроводжується розмноженням юних клітин у кістковому мозку, крові або характеризується атиповістю каріотипу, що є морфологічною ознакою еозинофілії.

Надвисоку еозинофілію спостерігають при паразитарних хворобах (трихінельоз, ехінококоз, філяріатоз) []. За відсутності або недостатності етіологічних факторів надвисокої еозинофілії і наявності одного органа-мішені слід запідозрити діагноз саме