Одночасно Гарвей пояснив справжнє значення систоли й ді-астоли, які до того розуміли неправильно (зокрема, Гален). Тіс-но пов'язаний у науковій праці зі своїм співвітчизником Ф. Бе-коном і поділяючи його погляди на роль досліду у вивченні при-роди, Гарвей писав: «...анатоми повинні вчитися і вчити не по книгах, а препаруванням, не за догматами ученості, а у май-стерні природи». І. П. Павлов підкреслював, що Гарвей відкрив одну з найважливіших функцій природи і тим самим заклав основи нової галузі людського знання — фізіології тварин. Ен-гельс у «Діалектиці природи» твердить, що Гарвей завдяки від-криттю кровообігу робить науку з фізіології (людини, а також тварин).

Гарвей ще не мав можливості користуватися мікроскопом і тому не міг простежити переходу крові з артерій у вени, він не знав про існування капілярів, які були описані лише через 4 ро-ки після його смерті професором Болонського університету Марчелло Мальпігі. Праця Гарвея, незважаючи на її виняткову на-укову обґрунтованість, що було рідкісним явищем для .медичних книг тих часів, стала об'єктом злісної критики в Англії і Фран-ції. Консерватори, противники Гарвея, проголосили: «Mallem cum Galeno erare, quam cum Harveio circulare (Воліємо краще помилятися з Галеном, ніж визнавати циркуляцію (крові) за Гарвеєм). Не раз були спроби взагалі заперечувати відкриття кровообігу Гарвеєм. Приписували його римському професорові Андрію Цезальпіно та Джордано Бруно, якого спалила інквізи-ція. У працях цих учених справді є згадка про коловий рух кро-ві в організмі, але без будь-яких обґрунтувань, на які така ба-гата епохальна для науки праця Уїльяма Гарвея. Академія на-ук СРСР видала в 1948 р. цю працю Гарвея російською мовою.

Андрій Цезальпіно (1519—1603) не вивчав праць Коломбо і Сервета, але. описав мале коло кровообігу і висловив думку про можливість великого кола кровообігу, але нечітко (1569 р.). В Італії Цезальпіно поставлено пам'ятник як творцеві вчення про кровообіг.

Уїльяму Гарвею належить також видатна праця під назвою «De generatione anivalium («Дослідження розвитку тварин»).

У цій праці, якій Гарвей віддав понад 20 років життя, на підставі численних спостережень, які він робив неозброєним оком, Гарвей спростував уявлення, що збереглося від глибокої давнини, про самозародження тварин (generatio aequivocu) з мулу, грязі, піску тощо і висловив сміливу для тих часів думку, що всі тварини походять з яйця — «omnia ex ovo». У своєму ем-бріональному періоді вони проходять різні ступені розвитку — від найпростіших до складних. «Кожна тварина,— писав він,— під час формування проходить різні ступені, стаючи по черзі то * яйцем, то черв'яком, то зародком, наближаючись у кожній на-ступній фазі до досконалості, довершеності». Як бачимо, біоге-нетичний закон, сформульований у XIX ст. Геккелем і Мюллером, за яким тварини в своєму онтогенезі повторюють філоге-нез, у загальних рисах було висловлено ще Гарвеєм.

Висновок:

Незважаючи на всі ці відкриття в галузях анатомії і фізіо-логії, які були підтверджені секціями на трупах і живих твари-нах, віра в безпомилковість античних учених була настільки ве-лика, що навіть безпосереднє спостереження фактів, якщо вони суперечили положенням цих визначних авторитетів, багатьма професорами університетів не бралось до уваги. Галілео Галілей (1564—1642), який був професором Падуанського університету, у своїй праці «Діалог про дві найголовніші системи світу» роз-повідає про одного такого професора-схоласта, який, будучи присутнім на секції анатомом тварини і побачивши, що нерви виходять з мозку, а не з серця, як про це пише Арістотель, із запалом вимовив: «Ви мені показали це так ясно й відчутно, що якби текст Арістотеля не говорив протилежне,— а там пря-мо сказано, що нерви зосереджуються в серці,— то слід було б визнати це за істину».

Л і т е р а т у р а :

1. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю.,- Історія медицини. К. 1991

Верхратський С.А., - Історія медицини. М. 1983

3. Мулановський М.П., - Історія Медицини. М. 1969