При повній клінічній ремісії діти відчувають себе здоровими, не скаржаться, ознаки захворювання можна виявити лише при лабораторно-інструментальному дослідженні.

Перебіг хвороби буває латентним, рецидивуючим і безперервним. За характером секреції розрізняють гастрити зі зниженою, нормальною та підвищеною секрецією. Фази перебігу хвороби: загострення, неповна клінічна ремісія та повна клінічна ремісія.

Діагностика. Діагноз хронічного гастриту визначають на основі сукупності клінічних та лабораторних даних. Для визначення рівня шлункової секреції застосовують зондові та беззондові методи дослідження, а також інтрагастральну рН-метрію. Беззондовими методами користуються, якщо зондування протипоказано. Вони дозволяють лише орієнтовно визначити кислото- та ферментоутворювальну функції шлунка. Серед беззондових методів дослідження найпростішими та загальнодоступними є десмоїдна проба Салі та визначення кислотоутворювальної функції за допомогою іонообмінних смол (“ацедотест”, “гастротест”).

Зондові тести створюють більш точне уявлення про функціональний стан шлункової секреції. До них належить метод зондування шлунка. Більш точні дані можна одержати за допомогою інтрагастральної рН-метрії. Це негативний десятковий логарифм відносної активності вільних водневих іонів. Спеціальної підготовки не потребує. Вранці хворому натщесерце вводять у шлунок зонд з датчиком, що дозволяє виміряти рН у різних відділах шлунка.

Показники рН- метрії шлунка 1,2 і нижче свідчать про гіперацидність; 1,2–2,0 — нормоацидність; 2,1–5,0 — гіпоацидність; 6,0 та вище — анацидність.

Крім цього застосовуються ендоскопічні методи досліджень — фіброгастродуоденоскопію. Її проводять з метою уточнення локалізації джерела кишково-шлункової кровотечі; характеру ураження верхніх відділів травного тракту; спостереження за загоюванням виразкових дефектів та динамікою супровідних змін слизової оболонки стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки; визначення ступеня розширення варикозних вен стравоходу, а також з лікувальною метою.

Не можна проводити езофагогастродуоденоскопію у дітей з запальними захворюваннями носоглотки, гортані та трахеобронхіального дерева.

Існують й інші діагностичні методи визначення інфікованості Н. Р., які поділяються на інвазивні та неінвазивні. До інвазивних належать: швидке уреазне тестування; мікроскопічне дослідження мазка біоптату, забарвленого за Гімзою та Грамом; бактеріологічний метод; вимірювання рівня аміаку та сечовини шлункового соку; полімеразна ланцюгова реакція. Застосовують такі неінвазивні тести: серологічні (визначення специфічних імуноглобулінів A, G, E), дихальний тест (з 13с та 14с міченою сечовиною), дихальне уреазне тестування (аеротестування).

Диференціюють гастрит від виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, захворювань стравоходу (езофагіт, недостатність кардії, недостатність кардіального сфінктера, грижа стравохідного отвору діафрагми), кишечнику (коліт, ентероколіт), органів жовчовивідної системи, нирок.