гепатиту В. Саме тому при виникненні дель-та-інфекції титр HBsAg зменшується інколи до рівня, нижчого від можливостей його виявлення. У ядрах гепатоцитів зменшується також рівень HBcAg і HBeAg. Одночасно знижується і титр анти-НВс, що може створювати діагностичні труднощі.
Механізм ушкоджувальної дії вірусу на гепатоцити вивчений недостатньо, хоча його цитопатична дія доведена експерименталь-но на шимпанзе. На відміну від гепатиту В, коли печінка ушко-джується в основному внаслідок імунної відповіді на збудник дельта-вірус спричиняє некроз гепатоцитів безпосередньо. Встанов-лено, що основною морфологічною ознакою дельта-інфекції є не-кротичні зміни гепатоцитів без запальної реакції.
Клініка. Враховуючи те, що дельта-інфекція завжди є змі-шаною інфекцією, вивчення її клінічних проявів досить складне. Вважають, що клінічний перебіг залежить від того, коли відбулось зараження дельта-вірусом: одночасно з вірусом гепатиту В або пізніше — в період розпалу гострої чи хронічної форми гепатиту В.
Якщо зараження виникло одночасно, то елімінація вірусу ге-патиту D відбувається як при вірусному гепатиті В. У цьому ви-падку елімінація вірусу гепатиту В неминуче спричиняє одночасне припинення реплікадії дельта-вірусу. Відносно особливостей клі-нічного перебігу вважають, що при змішаній інфекції перебіг тяж-чий. Клінічні прояви, які вказували б на можливість змішаної ін-фекції, встановити не вдається.
Якщо гепатит D приєднується до гострого або хронічного ге-патиту В, це може спричинити прогресування патологічних змін у печінці і значне погіршання стану хворого. Приєднання дельта-інфекції до хронічного гепатиту В майже завжди викликає його загострення. В літературі описані тяжкі форми дельта-інфекції на тлі хронічного носійства HBsAg. У цих випадках летальність може досягати 20 % і більше. Виникнення злоякісних форм гепатиту у здорових носіїв вірусу гепатиту В (переважно це хворі з добро-якісним перебігом персистуючого гепатиту — «міні-гепатиту») час-то пов'язане з приєднанням дельта-інфекції.
Загострення хвороби в період згасання гострого гепатиту В має наводити на думку про можливість приєднання дельта-інфекції.
Діагноз. Діагностика гепатиту D досить складна. Хвороба не має епідеміологічних і притаманних лише їй клінічних проявів. Обгрунтована підозра на дельта-інфекцію виникає лише при за-гостренні інфекційного процесу або при раптовому погіршанні досі доброякісного перебігу хронічного гепатиту. Тому її діагностика базується на лабораторних дослідженнях.
Специфічна діагностика передбачає виявлення дельта-антигену в тканині печінки або в крові, а також антитіл проти антигену в сироватці крові. В крові антиген знаходять лише в перші 10— 12 днів хвороби. У разі хронічного гепатиту виявити антиген у крові майже не вдається.
Найбільш поширеним є виявлення в сироватці крові антитіл проти дельта-антигену. Під час гострого процесу вони належать до імуноглобулінів класу М і виявляються протягом короткого часу. Потім з'являються антитіла класу G, які зберігаються в кро-ві кілька місяців. При хронічній інфекції існує досить велика кіль-кість антитіл і це полегшує специфічну діагностику.
Лікування проводять так само, як і при гепатиті В.