Науковий реферат

Гігієна як наука. Загальні питання, історія та методологія гігієни

ПЛАН

Предмет і завдання гігієни.

Значення гігієни в практичній роботі фармацевта.

Історія розвитку гігієни.

Основні періоди: емпіричний і науково-експериментальний.

Що далі просувається наука у вивченні причин хвороб, то більш актуальним стає те загальне положення, що запобігти розвитку хвороб значно легше, аніж лікувати їх

І. МЕЧНИКОВ

Споконвічно колективний досвід багатьох поколінь і осо-бисті долі людей призвели до однозначного розуміння того, що пріоритетною цінністю людини є її здоров'я. Добре здоро-в'я — вихідна передумова нормального перебігу вагітності матері, народження та розвитку дитини, подальшого формуван-ня її як повноцінного біологічного та соціального члена суспіль-ства, високої творчої працездатності, тривалого щасливого життя та здоров'я нащадків.

З давніх-давен турбота про збереження здоров'я, запобіган-ня різним захворюванням та їх лікування привертають вели-ку увагу як кожної людини окремо, так і суспільства в цілому.

Практична реалізація і втілення цієї уваги зумовили виник-нення, розвиток і диференціацію двох головних, тісно пов'я-заних між собою напрямків медичної діяльності — лікуваль-ного і профілактичного.

Це знайшло своє відображення і в історичних пам'ятках. За однією з легенд, син міфічного бога Аполона Асклепій (Еску-лап) мав двох дочок — Панакею і Гігією. Перша вважалася покровителькою лікувальної медицини, друга — покровитель-кою медицини профілактичної. Вважають, що саме за її ім'ям отримала свою назву і головна профілактична наука — гігієна (Hyqieinos (грец.) — той, хто приносить здоров'я).

Гігієна об'єднує різноманітні дані теоретичних і клінічних дисциплін у галузі профілактики, інтегрує знання про комп-лексний вплив середовища на здоров'я людини, розробляє принципи та системи профілактичних заходів.

Запропоновано різноманітні визначення гігієни як науки.

Так, один з основоположників сучасної гігієни Ф. Ф. Ерісман (1901) писав, що «гігієна — це наука, яка за допомогою експериментального дослідження застосовує істини, набуті цими шляхами, для поліпшення громадського здоров'я».

Творець російського тлумачного словника В. В. Даль (1898) дав таке визначення: «Гігієна — це мистецтво зберігати здо-ров'я, оберігати його від шкідливостей».

А. А. Летавет (1958) визначав, що «гігієна — це галузь ме-дичної науки, яка вивчає вплив умов життя на здоров'я люди-ни, розробляє заходи щодо запобігання виникненню хвороб та створення умов, котрі забезпечують збереження здоров'я».

Ф. Г. Кротков (1977) підкреслював, що «гігієна — це наука, яка вивчає вплив різноманітних чинників навколишнього се-редовища та виробничої діяльності на здоров'я людини, її пра-цездатність, тривалість життя і розробляє практичні заходи, спрямовані на оздоровлення умов життя та праці».

З позицій сьогодення найбільш доцільним, вірним та прий-нятним слід вважати наступне визначення.

Гігієна — це наука, яка вивчає закономірності впливу (по-зитивного й негативного) чинників зовнішнього та навколиш-нього середовища на здоров'я людей, а також фізіологічної, побутової та виробничої діяльності людей на зовнішнє та нав-колишнє середовище.

Отже, гігієна — це наукова дисципліна та практична галузь медичної науки, яка досліджує закономірності впливу навко-лишнього середовища на організм людини і громадське здо-ров'я з метою обґрунтування гігієнічних нормативів, санітар-них норм і правил та профілактичних заходів, реалізація яких забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності людини, збереження і зміцнення її здоров'я та запобігання виникнен-ню різноманітних захворювань.

Цікавою та повчальною є історія гігієни, яку поділяють на два основні періоди: емпіричний та науково-експериментальний.

У давні часи льодина. Була погано захищена від впливу не-сприятливих умов життя: високої та низької температури по-вітря, стихійних лих, відчувала нестачу їжі, її постійно чатувала небезпека поранень, ушкоджень або укусів отруйних тварин. Пов'язаний із цим спосіб життя сприяв виникненню харчових отруєнь, різноманітних захворювань, травм і навіть ранньої смерті.

Життєвий досвід, який накопичувався поколіннями, вже в стародавні часи став основою для зародження емпіричної, на-родної гігієни. Провідними її елементами стали рекомендації обмежувального характеру, які торкалися проживання в тій чи іншій місцевості, вживання окремих продуктів, використання питної води.

Подальший розвиток емпірична гігієна одержала в рабо-власницьких країнах Стародавнього Сходу, які мали великий вплив на розвиток світової культури та науки. Устрій життя в цих країнах в основному складався під впливом релігійних приписів, багато з яких містили раціональні вимоги профілак-тичного характеру.

Відображенням цього є численні законодавчі документи та історичні пам'ятки Ассиро-Вавилонської держави, Стародав-нього Єгипту, Стародавньої Індії, Стародавнього Китаю. Вони охоплюють багато питань, що стосуються вживання різних харчових продуктів, питної води, планування та санітарно-го облаштування житлових приміщень, особистої гігієни тощо.

Значний розвиток одержали гігієнічні знання та рекомен-дації в Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Розвиткові гігієнічних знань та навичок, елементів санітарного законо-давства сприяли загальний розвиток техніки і матеріалістичні погляди багатьох стародавньогрецьких філософів та вчених (зокрема, Демокріта і Арістотеля) на зв'язок між здоров'ям і середовищем існування.

У цей період з'явилися перші медичні наукові праці, які дійшли до наших днів і мали суттєвий вплив на розвиток профі-лактичного мислення в медицині.

У трактатах «Про повітря, воду та місцевість», «Про здоро-вий спосіб життя», написаних видатним лікарем Гіппократом (460—377 pp. до н. е.), містяться різноманітні наукові мірку-вання стосовно здоров'я людини, навколишнього середовища та особливостей зв'язку між ними.

У системі гігієнічних заходів, які набули поширення в Старо-давній Греції, особливу увагу приділялося фізичній культурі, особистій гігієні, здоровому способу життя. Існували в Старо-давній Греції й елементи громадської санітарії — санітарний нагляд за продажем продуктів та напоїв, розміщенням та буді-вництвом споруд. У містах-державах споруджувалися водо-проводи (наприклад, у Мегарі в VII ст. до н. е.) та каналі-заційні мережі (зокрема, в Афінах у VI ст. до н. е.), під час забудови міст дотримувалися певних правил планування тощо.

Ще значніший розвиток одержали гігієнічні знання в Ста-родавньому Римі. Видатним пам'ятником будівельної техніки Стародавнього