Основним змістом діяльності СЕС у 20—30-ті роки була ліквідація важких санітарних наслідків громадянської війни, розробка і застосування рекомендацій з будівництва і рекон-струкції населених місць, вивчення та оздоровлення умов по-буту та праці робітників металургійної, гірничодобувної та інших галузей промисловості, санітарний нагляд за будівниц-твом і експлуатацією водопровідно-каналізаційних споруд, очисткою населених місць, охороною чистоти повітря тощо. Велика увага приділялася підвищенню гігієнічної освіти та ство-ренню санітарного активу серед населення країни.

У 30-ті роки склалася добре продумана система державно-го санітарного нагляду, розпочали працювати спеціально підго-товані лікарі—гігієністи й епідеміологи, в 1931 р. в Московсь-кому, Київському та інших медичних інститутах було створе-но спеціалізовані санітарно-гігієнічні факультети.

Організаційне становлення санітарної служби, формуван-ня профілактичного напрямку медичної науки і практики йшло за безпосередньої участі перших керівників охорони здоро-в'я СРСР М. О. Семашка (1874—1949) та 3. П. Соловйова (1876—1928). Успіхи санітарної служби цього періоду пов'я-зані з діяльністю вчених-гігієністів, зокрема О. М. Сисіна, О. О. Мінха, А. В. Молькова, Ф. Г. Кроткова та ін.

У період Великої Вітчизняної війни завдяки чіткій роботі СЕС, цивільних і військових санітарних лікарів та епідеміо-логів (серед них було багато українських учених-гігієністів та лікарів), попри важкі умови та чинники, які могли спричини-ти захворювання (переміщення великої кількості населення, значне погіршення побутових умов, харчування, водопоста-чання та ін.), ані в армії, ані серед цивільного населення не було зареєстровано великих епідемій і в цілому зберігалося санітарне благополуччя.

Якщо в довоєнні роки в центрі досліджень наукових уста-нов гігієнічного профілю та практичної діяльності санітарних лікарів були окремі прикладні питання охорони здоров'я та оздоровлення навколишнього середовища, то в умовах повоєн-них років і передусім у 70—90-ті роки XX ст. та на межі тисячо-літь великої актуальності та першочергового значення набу-ває вивчення та поглиблений аналіз з метою подальшого гігієнічного нормування впливу на стан здоров'я як окремих чинників навколишнього середовища, так і їх стійкого поєднан-ня. Надзвичайно важливими постають питання гігієнічного регламентування вмісту різних речовин природного та антро-погенного походження в ґрунті, воді, харчових продуктах, ат-мосферному повітрі та повітрі житлових приміщень.

Значний внесок у розв'язання означених питань зробили видатні українські вчені-гігієністи Л. І. Медведь, Є. Г. Гонча-рук, Ю. І. Кундієв, Р. Д. Габович, М. П. Воронцов, О. О. Навака-тікян, І. М. Трахтенберг, А. М. Сердюк, В. Д.Ванханен, І. І. Даценко, А. М. Шевченко, В. Г. Бардов та ін.

Останніми роками на перший план як предмет сучасних наукових досліджень у галузі гігієни та санітарії виходять про-блеми гігієни житлових та громадських будівель, медичної кліматології, профілактичної токсикології, охорони праці тощо.

Розробка, виробництво та запровадження у повсякденну практику різноманітних хімічних речовин та сполук висуває

у число пріоритетних завдання з вивчення закономірностей їх кругообігу, транслокації та акумуляції в різних компонен-тах біосфери і на цій підставі визначення ступеня негативно-го впливу на організм людини в цілому та окремі органи і системи зокрема.

Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС та необхідність їх успішного подолання сприяють невпинному розвитку радіацій-ної гігієни, головним завданням якої є обґрунтування припус-тимих рівнів радіаційного забруднення навколишнього середо-вища, вивчення умов праці й стану здоров'я людей, які мають або мали контакт із джерелами іонізуючого випромінювання, створення комплексу захисних заходів, які б забезпечували безпечні умови життєдіяльності.

Зрештою, слід зазначити, що в центрі уваги сьогоднішньої гігієни як науки знаходяться дослідження, що стосуються визначення ступеня екологічного навантаження на кожну кон-кретну людину в сучасних умовах, питання профілактики ціло-го розмаїття соціальне значущих захворювань і, отже, вдоско-налення адаптаційних процесів, які відбуваються в організмі у зв'язку з необхідністю активного пристосування до умов перебування, проблеми гігієни дітей і підлітків, особистої І гігієни та формування здорового способу життя, психогігієни тощо.

Отже, основна мета гігієни — збереження та зміцнення здоров'я людини.

Із цього приводу видатний англійський учений Е. А. Парке у книжці «Посібник із практичної медицини» підкреслював, що «гігієна ставить перед собою велику й благородну мету зроби-ти розвиток людини найбільш досконалим, життя — найбільш сильним, старіння — найменш швидким, а смерть — найбільш віддаленою».

Провідними шляхами досягнення основної мети гігієни прийнято вважати охорону та оздоровлення навколишнього середовища, а також збереження та підвищення реактивності організму.

Охорона та оздоровлення навколишнього середовища зу-мовлює збереження природних чинників навколишнього сере-довища, зниження рівня й концентрації шкідливих чинників антропогенного походження, проведення запобіжного та поточ-ного державного санітарного нагляду, розробку санітарного законодавства, використання адміністративних заходів впли-ву тощо.

Збереження та підвищення реактивності організму передбачає посилення специфічної реактивності організму, запровадження здорового способу життя, застосування індивідуальних заходів захисту організму, проведення медичного кон-тролю, медичних оглядів та лікарського професійного відбо-ру, організацію виробничого навчання та санітарної освіти. До основних завдань гігієнічної науки відносять:

1. Вивчення природних та антропогенних чинників навко-лишнього середовища і соціальних умов, що справляють вплив на здоров'я людини.

2. Вивчення закономірностей впливу чинників і умов на-вколишнього середовища на організм людини.

3. Наукове обґрунтування і розробку гігієнічних нормативів, санітарних норм і правил, профілактичних заходів, що пози-тивно впливають на організм, сприяють збереженню та зміцненню здоров'я людини.

4. Запровадження у практику охорони здоров'я гігієнічних рекомендацій, санітарних норм і правил, що розроблені, пе-ревірку їх ефективності та подальше вдосконалення.

5. Прогнозування санітарної ситуації як на близьку, так і на віддалену перспективу.

Предметом вивчення гігієни є здоров'я людини і навколишнє середовище.

Здоров'я людини, за визначенням ВООЗ, являє собою стан повного фізичного,