В основі теорії й практики гігієнічного нормування знаходяться певні принципи, що їх використовують практично в„ усіх галузях наукового регламентування чинників навколиш-нього середовища.

До провідних принципів гігієнічного нормування належать принципи примату (пріоритета) медичних показників, дифе-ренціації біологічних відповідей, розподілу об'єктів санітар-ної охорони, урахування всіх можливих несприятливих впливів, пороговості, залежності ефекту від концентрації (дози) та часу впливу, лабораторного експерименту, агравації та відносності нормативних положень. Основними складовими сучасної гігієни і санітарної практики є громадська та індивідуальна гігієна. Індивідуальна гігієна охоплює коло питань, що вирі-шує окрема людина і які торкаються її особистого здоров'я.

До сфери інтересів громадської гігієни входять питання, що стосуються здоров'я різних контингентів населення, населен-ня в цілому і вирішення яких не підвладне окремій людині (санітарна охорона атмосферного повітря, питної води, ґрун-ту, профілактика шумових, вібраційних та радіаційних впливів, умови та охорона праці на виробництві, санітарний режим підприємств громадського харчування тощо).

Між індивідуальною та громадською гігієною існує тісний зв'язок. З одного боку, що кращими є загальні для всього насе-лення гігієнічні та екологічні умови навколишнього середови-ща, то ефективнішими є заходи особистої гігієни. З іншого,— дотримання гігієнічних вимог в особистому житті не відок-ремлено від здоров'я інших людей (наприклад, паління нега-тивно впливає на нащадків, змушує оточуючих перебувати в зоні пасивного паління тощо).

Досягнення мети і реалізація завдань у галузі профілакти-ки здійснюється двома основними формами практичної діяль-ності санітарної служби, що міцно взаємопов'язані, а саме: шляхом проведення запобіжного (попереднього) і поточного санітарного нагляду.

Запобіжний санітарний нагляд — це заходи санітарної служ-би, спрямовані на забезпечення дотримання гігієнічних норм і вимог у процесі планування, проектування, будівництва, ство-рення та уведення в експлуатацію різних об'єктів. *' Поточний санітарний нагляд — це заходи санітарної служ-би, спрямовані на дотримання гігієнічних норм і вимог у про-цесі функціонування тих чи інших об'єктів (після уведення їх в експлуатацію), зокрема стосовно умов перебування та праці людей, профілактики харчових та професійних отруєнь і захво-рювань, запобігання забрудненню навколишнього середови-ща тощо.

Держава зобов'язана надавати санітарним лікарям права обстежувати різні об'єкти, контролювати дотримання в них належних санітарно-гігієнічних умов, накладати адміністра-тивні стягнення на винних в їх порушенні.

Структуру санітарно-епідеміологічної служби України та її основного підрозділу, яким є санітарно-епідеміологічна стан-ція, наведено на мал. 2 і 3.

Відправною точкою діяльності санітарного лікаря, критерієм правильності ЇЇ спрямування, змісту і результатів має бути здо-ров'я населення. Вивчення і визначення його рівня та основ-них показників — важлива складова спільної роботи санітар-ної служби й лікувальних закладів.

Діяльність медичного працівника в галузі профілактики має психологічні і деонтологічні особливості, які суттєво відрізня-ються від обов'язків, притаманних фахівцям лікувального профілю. Останні в професійному плані, як правило, повсяк-денно спілкуються з окремими хворими та їхніми родичами. Сфера міжособистісних професійних контактів фахівців ме-дико-профілактичної справи значно ширша і, в деяких аспек-тах, значно складніша та відповідальніша. Адже діяльність са-нітарних лікарів пов'язана зі збереженням здоров'я не однієї людини, а багатьох, інколи сотень тисяч, людей. У процесі її виконання постійно виникає потреба в спілкуванні з керівни-ками і працівниками різноманітних установ і закладів (органів влади, різних державних інспекцій, промислових підприємств, закладів торгівлі та громадського харчування, комунального господарства та проектних організацій, лікувально-профілак-тичних установ та дитячих закладів тощо). Така різнобічність повсякденних службових контактів вимагає володіння знан-нями не тільки з медичних дисциплін. Вона зумовлює не-обхідність високого рівня психологічної і деонтологічної під-готовки та відповідних рис характеру, без яких неможливі конструктивні плідні міжособистісні контакти під час вирішення важливих проблем профілактичного та оздоровчого змісту.