Велика заслуга Гіппократа – створення вчення про передбачення, яке спиралося на всебічний аналіз минулого і теперішнього стані хворого, критеріям при цьому являється порівняння із здоровою людиною.

Логічним висновком медичного погляду Гіппократа являлась його система лікування, яка складалась із наступних принципів:

Приносити користь і не шкодити хворому.

Протилежне лікувати протилежним.

Допомагати природі, організовувати свої дії з її намаганнями позбутися від хвороби.

Зберігати обережність і зберігати сили хворого, різко не замінювати ліки, застосовувати більш активні ліки тоді, коли менш активні не діють.

В загальній терапії Гіппократ широко використовував два методи:

Гігієно-дієтичний метод.

Фармацевтичний, який зводиться до приймання рвотних, сечогінних, проносних та інших препаратів.

Гіппократ відомий як видатний хірург давності. Йому належать розробки способів пов’язок (прості, спіральні, ромбовидні, „шапка Гіппократа”, перехресні та інші), способи накладання пов’язок, лікування переломів і вивихів за допомогою вправляння, накладання тугих пов’язок і шин.

Заслуговують уваги правила положення хірурга, його рук, розміщення інструментів, правильне освітлення при операції і так далі.

Ставши на матеріалістичні позиції лікування хворих Гіппократ являвся ти, хто започаткував клінічну медицину. Але вивчення хворого в Косскій медичній школі виходило за рамки клінічного мислення, так як невід’ємною частиною при цьому вважалось знайомство з „природою людини”, під якою розумілись знання в області анатомії і фізіології. Ці важливі розділи в медицини ще не були виділенні як самостійні напрямки медицини. Їхньому розвитку заважали тамтешні традиції і звичаї, які забороняли розтинати і препарувати трупів. Анатомія і фізіологія вивчалась на тваринах. Звичайно це не давало можливості при всьому лікарському спостереженні Гіппократа глибоко вивчити анатомії людини. В зв’язку з чим багато його знань і уявлень про анатомію людини не відповідають теперішнім. Проте уже Гіппократ уже знав про наявність шлуночків в серці, про крупні капіляри. Уже в ті давні часи він розумів, що психічна діяльність людини пов’язана з мозком.

Згідно з поглядами давньогрецьких філософів про будову навколишнього світу Гіппократ і його учні стверджували, що тіло людини складається із твердих і рідких частин. Головну роль в життєдіяльності організму відіграють чотири рідини. До них Гіппократ відносив: кров, слизь, жовту жовч і чорну жовч. Цим рідинам він давав животворну силу, визначаючи здоров’я людини. Говорячи про значення цих рідких речовин в житті людини, Гіппократ так уявляв свої твердження про це: „... з них складається природа тіла через них воно і хворіє і буває здоровим”.

Це були ще примітивні погляди на функцію організму, але в них уже відображувались зароджувальні знання про фізіологію людини. Організм людини Гіппократ представляв ік постійно змінний стан, який залежить від опре діленого співвідношення вищезгаданих рідин. Якщо їх співвідношення мінялися та порушувалась їх пропорція, то тоді наступали хвороби.

Заслуги Гіппократа в тому, що він дивився на організм людини, як на важку систему органів, які находяться в певному зв’язку, виконуючи певні функції. На його думку, серце продукує кров, печінка продукує жовч, мозок являється джерелом слизі, а селезінка – чорної жовчі. Всі ці рідини виконують визначену роль в організмі. Вони спричинюють збереження відповідної сухості або вологості, регулюють температуру тіла, за словами Гіппократа викликають жар в тілі або холод.

Живим початком в кожному організмі Гіппократ вважав природжену теплоту, яка підтримується особливою тоненькою ефірною речовиною – пневмою, яка постійно циркулює в судинах організму. Це були лише думки, але вони показували, що Гіппократ намагався зрозуміти походження хвороб і життєдіяльності організму. Він навіть намагався встановити залежність поведінки характеру люди від пропорційної кількості тої чи іншої рідини в організмі.

Його цікавлять і проблеми старіння організму. Він рахував, що люди похилого віку мають меншу кількість природженого тепла, ніж молоді.

Велике відкриття Гіппократа було те, що він відірвав хвороби від Бога хоч ще в наш час є такі проповідники, які намагаються пов’язати хвороби з гріхами перед Богом.

Він вважав, що кількісний склад різних рідин в організмі залежить від атмосферних і кліматичних умов. Зовнішнє середовище зі своїми несприятливими умовами може бути причиною розвитку захворювань.

В трактаті „Про священні хвороби” під яким греки розуміли епілепсію, Гіппократ стверджував, що всі хвороби у людини з’являються від звичайних причин. Це було надзвичайно важливе спостереження, воно носило матеріалістичний характер. Поряд з цим Гіппократ прийшов до висновку про необхідність проведення в цілях збереження здоров’я різного роду попереджувальних заходів. Це дозволило в попередженні і лікування хвороб широко проводити різного роду гігієнічні заходи.

На мою думку, з ім’ям Гіппократа пов’язано представлення про високий моральний облік і етику поведінки лікаря. З Гіппократом, як лікарем пов’язані: трудолюбивість, постійне вдосконалення своєї професії, серйозне відношення до справи.

Оцінюючи роль Гіппократа в історії медицини, слід відмітити, те що він значно піднявся над своїми попередниками і сучасниками. Йому вдалося перебороти містику, релігійність, антинауковий ідеалістичний вплив навколишнього світу, тим самим відкриваючи перед наступними поколіннями широкі можливості для наукового підходу до вивчення анатомії людини, фізіології і психології.

Л і т е р а т у р а :

Б.В. Петровський Велика медична енциклопедія, - М., 1985р.

С.Я. Чікін Врачи философы,- М., 1988р.

Гиппократ сын врача Гираклита /Из истории медицины// Здоровье. Аргументы и факты, - 1998р. - №49.

В.П. Рогельников Клиническая медицина, - К., 1984р.