Докладніше зупинимося на лікування перитоніту.

Розлитої гнійний перитоніт - абсолютне свідчення до екстреного хірургічного втручання.

Задачі операції з приводу розлитого перитоніту: усунення джерела інфікування черевної порожнини; видалення ексудату і інфікованого матеріалу (фибринові плівки); механічне очищення (промивання) черевної порожнини розчинами антисептик; декомпресія кишечника; дренування черевної порожнини; надійне закриття післяопераційної рани.

У переважної більшості хворих як операційний доступ використовують серединну лапаротомію - доступ малотравматичний, що дає можливість провести адекватну ревізію органів черевної порожнини.

У випадку, якщо джерелом перитоніту є орган, який може бути видалений (червоподібний відросток, жовчний міхур), і технічні умови дозволяють це зробити, доцільно прибрати радикально джерело інфекції з черевної порожнини. При перфорації порожнистого органу частіше за все виконують ушивання перфоративного отвору, тим більше, якщо з моменту перфорації пройшло більше 6 ч і можна чекати масивне бактерійне забруднення черевної порожнини. При розриві дивертикула або ракової пухлини ушивання дефекту органу, як правило, нездійсненний. Показана резекція ураженого органу або накладення розвантажувальної колостомы. При післяопераційному перитоніті, викликаному неспроможністю швів раніше накладеного анастомозу, як правило, не вдається ушити дефект в анастомозі унаслідок виражених запально-інфільтративних змін в навколишніх тканинах, тому частіше доводиться обмежуватися підведенням двухпросвітної дренажної трубки до отвору для аспірації кишкового вмісту, тампонуванням даної ділянки для відмежування осередку інфекції від решти відділів черевної порожнини або виведенням самого анастомозу з черевної порожнини в підшкірну клітковину або на шкіру передньої черевної стінки.

Черевну порожнину ретельно сушать електровідсмоктуванням і марлевими серветками, видаляють рихлі нальоти фібрину. Потім слід промити черевну порожнину розчином антисептичної речовини: діоксідином, фурациліном.

Декомпресію кишечника здійснюють шляхом проведення в тонку кишку через рот довгого двухпросвіного дренажу з множинними отворами зонда або зонда через пряму кишку з подальшою аспірацією знаходяться в просвіті кишечника рідини і газу. Після завершення декомпресії кишечника в корінь брижі вводять 100-120 мл 0,25% розчину новокаїну для зменшення в післяопераційному періоді больових відчуттів і запобіганню парезу кишечника. Після цього приступають до дренування черевної порожнини.

При поширеному гнійному перитоніті необхідно дренувати черевну порожнину 4-5 товстими дренажами. Дренажі розташовують таким чином: в правому підпечінковому просторі, лівому піддіафрагмальному, правому латеральному каналі і в порожнині малого тазу. Всі дренажі виводять через окремі проколи передньої черевної стінки. В черевній порожнині залишають 6-8 мікроіригаторів для регіональної антибіотикотерапії.

Для запобігання нагноєння післяопераційної рани в підшкірній клітковині залишають тонкий дренаж з безліччю отворів для аспірації раневого вмісту і промивання підшкірної клітковини розчинами антисептик.

Якщо під час операції виявлений розлитій гнійний перитоніт і джерело інфекції видалений, необхідне проведення перитонеального лаважа.

Антибактеріальна терапія включає введення антибіотиків місцево в черевну порожнину через мікроіригатори і парентеральне застосування антибіотиків.

Боротьбу з паралітичною непрохідністю кишечника починають вже на операційному столі (декомпресія кишечника, введення новокаїну в корінь брижі). Після операції хворому 2-3 рази на день відкачують шлунковий вміст, а якщо його кількість достатньо велика (більше 1 л) через ніс в шлунок вводять тонкий зонд для постійної декомпресії верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Крім того, проводять стимуляцію моторики кишечника. Для цього найбільш часто використовують прозерин (інгібітор холінестерази), нашкірну електростимуляцію кишкової діяльності. Пригноблюючу дію токсинів на моторику кишки усувають відповідною дезінтоксикаційною і інфузійною терапією.

Важливою задачею залишається корекція кислотно-лужного стану, водоелектролітного балансу, заповнення крововтрати.

Література:

.Геллер Л.І., Бессонова Г.А., Петренко В.Ф. Ерозійний рефлюкс-эзофагит і його лікування// Тер. архів, 1991, N1, c.81-84.

.Григорьев П.Я., Колодкин А.М. Шлунково-стравохідний рефлюкс і эзофагит// Лікар, 1993, N10, с.8-11.

.Григорьев П.Я., Яковенко Э.П. Діагностика і лікування хвороб органів травлення. - М.: Медицина, 1996. - 508 з.

.ИльченкоА.А., Смотрова И.А., Жуховицкий В.Г., Аруин Л.И. Виявлення пилорических кампилобактеров// Сов. мед. - 1990, N4, з. 19-23.

.Логинов А.С., Аруин Л.И., Ильченко А.А. хвороба Язви і Helicobacter pylori. Нові аспекти патогенетической терапії. - М., 1993 - 230 з.

.Рысс Е.С., Фишзон-Рысс Ю.И. Рефлюксная хвороба: поняття, клінічні прояви, діагностика, лікування// Тер.архив, 1994, N2, с.80-82.