Застосовують і грілки з піском. Пісок прогрівають на сковороді до температури 53-60 °С і насипають у мішечки, які накладають на уражені ділянки.

Піщані ванни показані при хронічних хворобах суглобів, радикулітах, хронічних запаль-них процесах у ділянці малого таза.

Протипоказаннями до їхнього застосування є туберкульоз легенів, порушення крово-обігу, гостра гарячка, функціональні розлади центральної нервової системи та злоякісні пухлини.

Лікування озокеритом

Озокерит (гірський віск) — щільна воскоподібна маса, що в основному складається з церезину, парафіну, мінеральних олій та смол. Містить значну домішку смол чорного кольору. Зустрічається в Туркменії, західних областях України, а також у де-яких нафтоносних районах.

Для лікування застосовують медичний озокерит, або озокерит-стандарт, з якого повністю видалені вода, луги та кислоти. Використовують і озокерит, з якого видалено смоли. Озокерит плавиться за температури 52-55 °С.

Для лікування озокерит уперше був запропонований у СРСР у 1942 p. C.C. Лепським. Лікувальна дія озокериту ґрунтується на його фізичних та хімічних властивостях. Він має велику теплоємність і дуже низьку теплопровідність, значну теплоутримувальну здатність і вигідно відрізняється від мулової грязі та торфу здатністю повільно і тривало передавати теплоту організму.

Дослідження показали, що в лікувальній дії озокериту мають значення й хімічні речо-вини, які містяться в ньому; деякі з них можуть крізь шкіру проникати в організм.

Під впливом нагрітого озокериту відбувається розширення капілярної сітки шкіри, розкриваються додаткові капіляри, посилюється крово- та лімфообіг, зникають застійні явища, чим до певної міри пояснюється помітне розсмоктування інфільтрату та протиза-пальна дія озокеритових аплікацій.

Техніка нагрівання озокериту така сама, як і парафіну. Нагрівають озокерит на во-дяній бані у витяжній шафі, оскільки під час його нагрівання виділяються шкідливі газо-подібні речовини.

Зазвичай озокерит нагрівають до температури 60 °С. При повторному використанні озокериту його стерилізують за температури 100 °С упродовж півгодини і додають 25 % свіжого озокериту.

Якщо до озокериту додати 30 % парафіну, то він менше кришиться, не забруднює білизну і аплікація легко знімається.

Існують дві основні методики лікування озокеритом.

Кюветно-аплікаційна методика. У кювети, вистелені медичною клейонкою, налива-ють розплавлений озокерит (товщина шару 3-4 см). При застиганні він перетворюється на "коржа". Усередині "коржа" озокерит зберігається рідким, а температура його на 4- 5 °С вища, ніж на поверхні. Коли температура на поверхні озокериту досягає 40 °С, його разом з клейонкою виймають з кювети і накладають на відповідну ділянку тіла, яку потім загортають у простирадло і теплу ковдру. Ця методика найбільш ефективна і зручна.

Серветково-аплікаційна методика. Прокладки, виготовлені з 3-4 шарів трикотажної тканини чи 6-8 шарів марлі, або ж мішечки з марлі, наповнені ватою шаром завтовшки 2-3 см і прошиті, просочують розплавленим озокеритом у нагрівному апараті. Після цього прокладки виймають, витискають їх великим корнцангом (щоб не стікав рідкий озокерит) розкладають на клейонці для досягнення потрібної температури.

Як правило, використовують 2-3 прокладки, клейонку і ватник. Безпосередньо на шкіру кладуть прокладку більших розмірів температури 45-48 °С; решту прокладок, що мають вищу температуру (52-55 °С), накладають зверху і фіксують бинтом, а всю ділян-ку обгортають простирадлом і ковдрою. Шматочки озокериту, що прилипли до шкіри, легко зняти протиранням її ватним тампоном з вазеліновою олією. Залишки озокериту на клейонці й столі, де його готують для процедури, стирають нафтою.

Процедуру проводять щодня або через день. Курс лікування – 15-20 процедур. Після кожної процедури хворий повинен відпочивати не менш як півгодини.

Лікувальна дія озокериту дуже подібна до такої при лікуванні парафіном, але сильніше виражена.

Озокеритолікування показане при артритах і періартритах травматичного та обмінного походження, рубцевих змінах, радикулітах, запальних процесах жіночих статевих орга-нів тощо.

Протипоказане при хворобах, що не підлягають лікуванню теплом.

Лікування нафталаном

Нафталан — природна речовина, що є різновидом нафти. Єдине в світі родовище нафталану знаходиться в Азербайджані (курорт Нафталан). Добувають нафталанову нафту (стійку високодисперсну емульсію) зі свердловини з пластовою во-дою.

Нафталан має буро-коричневий колір і густу оліїсту консистенцію. Йому властивий особливий ароматичний запах. Нафталан містить значну кількість ароматичних і нафте-нових вуглеводнів.

Механізм біологічної дії нафталану нині пояснюють результатом перебудови імунобіологічних захисних реакцій організму.

Поза курортами нафталан застосовують переважно в комбінації з електро- і світлолікуванням. У цьому разі нафталан наносять на тіло пацієнта у вигляді змазок (наф-талан із солюксом, електрофорез нафталану, фонофорез нафталану тощо).

Нафталанолікування показане при хворобах опорно-рухового апарату, шкіри, гінеко-логічних , хворобах периферійної нервової системи.

Протипоказання до нафталанолікування ті самі, що й до грязелікування.