Протипоказаннями до застосування жирових емульсій є: нир-кова недостатність, панкреатит, нефротичний синдром, цукровий діабет, набряк головного мозку, шокові стани, інфаркт міокарда, гіперліпідемія.

Корекцію пластичних потреб організму здійснюють за допомогою білкових препаратів, гідролізатів та розчинів амінокислот. З цією метою використовують білкові гідролізати (амінопептид, амінокровін) та амінокислотні препарати.

Білкові гідролізати являють собою продукт розщеп-лення білка до стадії амінокислот та пептидів. Але треба сказати, що амінокислотні суміші кращі, ніж білкові гідролізати, оскільки з них створено найбільш вдале співвідношення незамінних аміно-кислот для оптимального засвоєння їх організмом. Для корекції порушень білково-азотистого обміну найчастіше використовують амінокислотні препарати як зарубіжного, так і вітчизняного вироб-ництва: аміносол (Швеція), альвезин (Німеччина), моріамін (Япо-нія) та вітчизняні препарати — поліамін та амікін.

Переливання гідролізатів та амінокислотних сумішей почи-нають через 1—2 доби після операції і відновлення діурезу та від-сутності азотемії. Хворим з порушенням функції печінки та нирок переливати надмірну кількість амінокислот протипоказано. У се-редньому за добу переливають 400—800 мл гідролізату або аміно-кислотних сумішей. Гідролізати та амінокислотні препарати необ-хідно переливати крапельно, повільно. Чим вища швидкість їх уве-дення, тим більша частота трансфузійних реакцій.

Амінокислотні препарати необхідно вводити з глюкозою (через трійник) зі швидкістю 40 крапель за 1 хв. При швидкому введенні частина амінокислот не засвоюється і виводиться з сечею.

Важливим компонентом сумішей, що застосовують для паренте-рального харчування, є вітаміни. Аскорбінову кислоту та вітаміни групи В уводять щоденно.

У разі парентерального харчування хворих з білковою недостат-ністю (до- та в післяопераційний періоди) слід передбачати і одно-часне поповнення дефіциту білка. Дефіцит позаклітинного білка швидко усувають шляхом уведення адекватної кількості альбуміну, протешу, плазми.

Ускладнення інфузійної терапії. Ускладнення під час інфузійної терапії можуть бути пов'язані з недоліками техніки проведення інфузії та властивостями засобів, що вводять. Розрізняють такі види ускладнень:

ускладнення, виникнення яких пов'язане з порушенням техніки проведення ін'єкцій (ушкодження судин, утворення гематом, трав-ма навколишніх тканин, потрапляння сторонніх тіл або фрагментів катетера в судини, потрапляння інфузійних розчинів у навколосудинний простір, некроз тканин, асептичне запалення);

ускладнення, розвиток яких зумовлений порушенням техніки введення розчинів (повітряна та жирова емболія; тромбоемболія);

ускладнення, виникнення яких пов'язане з порушенням швид-кості введення інфузійних розчинів (збільшення навантаження на серце, гіперволемія, набряк легень, набряк мозку);

ускладнення, спричинені зміною складу розчинів pH, температу-ри інфузійних розчинів, локальним ушкодженням стінки судини, частковим гемолізом еритроцитів, порушенням осмолярності плаз-ми, локальним охолодженням серця;

ускладнення, зумовлені порушенням тактики проведення інфу-зійної терапії (неправильний вибір судин для інфузії, порушення послідовності введення розчинів, надмірно тривалий період ін-фузії);

ускладнення, пов'язані з індивідуальним несприйняттям хворим певних інфузійних середовищ та лікарських препаратів;

пірогенні реакції, розвиток яких обумовлений забрудненням системи для перфузії або інфузійного засоба пірогенними ре-човинами;

алергічні реакції;

ускладнення, спричинені порушенням асептики та антисептики;

зараження інфекційними захворюваннями (сироватковий гепа-тит, сифіліс, СНІД тощо).

Медична сестра повинна пам'ятати, що часто причиною виник-нення септичних ускладнень є інфекція, яка поширюється через катетери, що використовують для катетеризації великих вен. Сеп-тицемія розвивається внаслідок інфікування місця венесекції, тром-бофлебіту, потрапляння інфекції у розчин або інфузійну систему. Найчастіше її збудниками стають мікроорганізми, що живуть на шкірі хворого.

Для профілактики інфекційних ускладнень потрібно ретельно обробляти операційне поле, дотримувати правил асептики під час пункції та катетеризації вен, ретельно закріплювати катетер, щоб запобігти його рухливості. На місце пункції накладають змінну септичну наклейку. Якщо катетер було введено у вену без дотри-мання правил асептики та антисептики (під час реанімації), то при першій нагоді його слід замінити. Через кожні 24 год систему для внутрішньовенного вливання міняють. Для запобігання перехресному поширенню інфекції медична сестра після огляду кожного хворого повинна обробити руки дезинфікуючим розчином. Вона має також ретельно контролювати стан катетера в судині. Якщо виникають ознаки розвитку флебіту, катетер потрібно видалити і провести катетеризацію в іншому місці.

Враховуючи небезпеку розвитку алергічних реакцій або шоку при введенні гідролізатів білка та кровозамінників, медична сестра повинна знати клінічні прояви цієї патології і бути готовою до про-ведення невідкладних лікувальних заходів. Клінічно алергічні ре-акції характеризуються відчуттям жару, ознобом, підвищенням температури тіла, нудотою, позивами до блювання. У разі виник-нення алергічних реакцій медична сестра повинна негайно припи-нити трансфузію або уповільнити швидкість уведення препарату. Якщо внаслідок цього стан не поліпшується, потрібно внутрішньо-венне ввести 5—10 мл 10 % розчину кальцію хлориду та антигістамінні препарати (димедрол, супрастин і глюкокортикоїди). Хворого треба вкрити ковдрою, під ноги підкласти теплу грілку.

В ослаблених та сенсибілізованих хворих анафілактичний шок нерідко виникає після ін'єкції шприцом, який стерилізували з по-рушенням правил стерилізації разом із шприцами, що використо-вували для введення препаратів групи пеніциліну або інших анти-біотиків. Враховуючи небезпеку виникнення шоку навіть після ін'єкції мінімальних доз алергену, необхідно бути готовим до про-ведення протишокової терапії.

Ускладнення При переливанні крові. Одним з найнебезпечніших ускладнень при гемотрансфузії е гемоліз еритроцитів та шок, ви-никнення яких, як правило, буває зумовлено переливанням несу-місної крові. Під час переливання крові іншої групи перші ознаки несумісності виникають навіть