у разі введення кількох її міліліт-рів. Однак у деяких випадках вони виникають тільки після пере-ливання великої кількості крові. Симптоми посттрансфузійних реакцій виражені по-різному у хворих, які перебувають під наркозом, і у хворих із збереженою свідомістю. В останньому випадку вини-кає гострий біль у поперековій ділянці, спастичний біль у животі та за грудиною, задишка, потім розвивається церебральна симпто-матика (психомоторне збудження або оглушення). Трохи пізніше спостерігають дрижання та підвищення температури тіла, почерво-ніння, яке згодом бліднішає, зниження AT, утворення геморагічно-го висипання на слизових оболонках, темно-бура сеча.
Якщо переливання несумісної крові проведено хворому, який перебуває під наркозом, ці явища бувають менш виражені. Звер-тають на себе увагу посилення кровоточивості, поява тахікардії, розвиток артеріальної гіпертензії. Спостерігається швидке підви-щення у плазмі крові сечової кислоти. Це зумовлено розпадом кро-ві та тканинних білків. Відзначається тяжкий метаболічний ацидоз.
Відразу після встановлення факту переливання несумісної крові необхідно вжити таких заходів:
припинити трансфузію крові;
внутрішньовенне ввести кальцію хлорид, глюкокортикостероїди, наркотичні анальгетики, спазмолітики (еуфілін, но-шпу), антигістамінні препарати, серцеві глікозиди, натрію гідрокарбонат;
розпочати оксигенотерапію;
здійснити інфузію натрію гідрокарбонату. Продовжувати вво-дити препарат до зникнення ацидозу, зміни кислої реакції сечі на лужну та зміни її темно-бурого відтінку на рожевий;
у разі вираженого гемолізу і зменшення рівня гемоглобіну ниж-че за 80 г/л перелити одногрупну кров;
з метою збільшення діурезу до 100 мл/год і більше ввести діуретики: манніт (1 г/кг), фуросемід (1 мг/кг);
розпочати інфузію реополіглюкіну, а при вираженій артеріаль-ній гіпотензії — і поліглкжіну;
у разі розвитку ОНН провести загальноприйняті заходи;
для запобігання та лікування синдрому внутрішньосудинної коагуляції ввести антикоагулянти (гепарин).