“Білою плямою” залишається і питання благодійності в Україні. Це поняття взагалі було вилучене з нашого лексикону, а тим часом саме на ниві медицини в дореволюційний період в цій галузі було зроблено чимало. Багато приміщень, в яких сьогодні містяться лікувальні заклади, колись називалися іменами своїх меценатів.

Зберегти від забуття імена меценатів і благодійників, якими, наприклад, у Києві були Н. Терещенко, І. Бродський, І. Зайцев, М. Дегтярьов та інші, обов ` язок не лише істориків медицини, а й усіх лікарів.

Відомо, що Україна з давніх часів підтримувала міжнародні зв’язки в галузі медицини, але ці сторінки історико - медичного минулого розкриті далеко не повністю і обмежуються перетасуванням відомих подій і фактів. Зараз, коли суверенна Україна розширює коло міжнародного співробітництва, відтворення історичної правди в цьому напрямку має велике політичне значення.

Сказане стосується, зокрема, Львівського університету, становлення і розвиток медичного факультету якого відбувались під впливом і з безпосередньою участю представників Віденського, Празького, Ягеллонського та інших західноєвропейських університетів, викладачі яких стали першими завідувачами кафедр медичного факультету, засновниками наукового медичного мислення на західноукраїнських землях.

Нарешті, як не прикро про це говорити, “білою плямою” є питання дослідження історії народної медицини України, інтерес до якої значно підвищився останніми роками.

Стосовно наших часів, то тут теж є “білі плями”, які потребують висвітлення, бо вони є наслідками сталінської політики щодо України. Серед них штучні голодомори в Україні 1921 - 1922 і 1932 - 1933 рр. та їхні наслідки для здоров’я населення, а також виявлення і вивчення матеріалів про репресованих медиків України.

Належне місце повинен зайняти аналіз ролі так званих дискусій з вузлових медико - біологічних питань на сумнозвісних академічних сесіях 1948, 1950, 1962, 70 - х років з генетики, павловської фізіології, психології тощо та їхніх наслідків для України. Саме цей напрямок має висвітлити справжні причини відставання окремих галузей української медичної науки, що позначаються ще й досі.

Нещодавно в нашому лексиконі з’явився термін “українська діаспора”. Відтворення діяльності її медичної частини за кордоном - важливе завдання історії медицини.

Найбільшим недоліком або провиною перед нащадками є відсутність науково-обгрунтованої фундаментальної праці “Історія медицини України”, підготовка якої стала велінням часу.

В історії медицини як науки дуже багато болючих місць і одним з них протягом багатьох років залишається її викладання в медичних вузах та створення повноцінних науково-дослідних інституцій історико-медичного профілю. Без цього, а також створення сучасного підручника не може бути мови про відродження історії медицини України. Незважаючи на те, що в умовах суверенітету це питання набуває державної і політичної ваги, вивчення історії медицини перебуває в зародковому стані. І ще одне надзвичайно важливе питання - це підготовка і підвищення кваліфікації викладачів з історії медицини. Україна повинна сама створювати свою систему післядипломної підготовки в галузі історії медицини. Вирішення цього питання нерозривно пов’язане зі створенням в Україні хоча б єдиної самостійної кафедри історії медицини і охорони здоров’я.

1.2 Джерела вивчення історії медицини та фармації.

Вивчення історії людності започатковано в античному Римі, зокрема, медичну спадщину стародавньої Індії Вавилону, Єгипту, відтворив Корнелій Цельс. Він видав 8-ми книжковий трактат “Про медицину”. Пізніше, в епоху Відродження (16-17ст.) дослідники проявили живу цікавість до забутих та спеціально перекручених пам’яток далекого минулого. На противагу схоластичним догмам середньовіччя, вони відродили культурну та медичну спадщину стародавнього світу. Були розшукані рукописи стародавніх авторів, відкопані статуї, пам’ятники різних видів мистецтва та медицини. Надалі вивчення минулого стало обовязковою передумовою дослідження будь-якої медичної проблеми.

1.3 Періодизація історії медицини та фармації. Загальновизнаною є така періодизація історії медицини та фармації, яка співпадає із загальноісторичною періодизацією розвитку людства.

Кожен з цих періодів розпадається на підперіоди, наприклад, епоха середньовіччя поділяється на раннє (V-X ст), середнє середньовіччя (XI – XVст), епоха Відродження (XVI – XVIIст.).

Для України, яка розвивалась в своєрідних соціально-економічних умовах, ця періодизація потребує уточнення. Загалом можна сказати, що цивілізаційні процеси в Україні йшли з певним запізненням. Так, античний період, пов’язаний із впливом древньої Греції на причорноморські землі України, можна датувати, починаючи із VII ст до нашої ери. Період формування феодальної Української держави – Київської України – Руси – починається з IX ст. Епохи ренесансу або відродження Україна не переживала, тому тут феодальні середньовічні відносини продовжуються аж до середини XIXст. На підставі вищесказаного періодизація історії медицини та фармації України може бути представлена так:

1.4 Навіщо лікарю