Серологічні тести вперше описані у 1898 році. Більш ніж 100-річний досвід їх застосування свідчить про те, що до теперішнього часу не існує серологічних тестів для встановлення діагнозу активного туберкульозу. Позитивні серологічні проби однаково свідчать про інфікованість, неактивний, активний туберкульоз.

Діагноз туберкульозу виставляють на підставі:*

позитивного результату мікроскопії мазку мокротиння або матеріалу біоптатів (при виявлені змін при рентгенологічному або бронхологічному обстеженні);*

позитивного культурального дослідження мокротиння або матеріалу біоптатів (при виявлені змін при рентгенологічному або бронхологічному обстеженні);*

позитивного результату морфологічного дослідження на туберкульоз біоптатів уражених органів або тканин:*

рентгенологічних змін в легенях, які підтверджуються анамнестичними, клінічними даними;*

даних генетичних методів визначення мікобактерії туберкульозу, які підтверджуються рентгенологічними, анамнестичними, клінічними даними;*

позитивних результатів серологічних тестів або туберкулінодіагностики, якщо вони підтверджуються рентгенологічними, анамнестичними, клінічними даними;*

позитивною відповіддю на пробне протитуберкульозне лікування, якщо вона підтверджуються рентгенологічними, анамнестичними, клінічними даними.

У випадку негативних результатів мікроскопічного дослідження діагностичного матеріалу на КСП при наявності клініко-рентгенологічної симптоматики, підозрілої на туберкульоз, проводять інструментальне дослідження зі взяттям матеріалу з ураженої ділянки для морфологічного, цитологічного і мікробіологічного підтвердження та/або диференціальну діагностику з іншими захворюваннями легень. Матеріал для морфологічного досліджений одержують із легень при трансторакальній, трансбронхіальній і прямій біопсії з периферичних лімфатичних вузлів при їхньому ураженні, біопсії плеври. При відсугності мікробіологічного, цитологічного чи морфологічного підтвердження діагнозу, але при характерній для туберкульозу клініко-рентгенологічній картині варто почати протитуберкульозну терапію до одержання результату культурального дослідження харкотиння та результатів клініко-рентгенологічного спостереження.

При діагностиці туберкульозу пріоритет надають лабораторній діагностиці - виявленню кислото-стійких бактерій або мікобактерій культуральним мелодом. Випадки туберкульозу без виділення КСБ або МБТ, або який не підтверджений гістологічно, можуть бути гіпердіагностикою захворювання.

Слід намагатися веріфікувати діагноз лабораторними та морфологічними методами із забором матеріалу (індуковане мокротиння, промивні води бронхів, ексудат, біоптат), який може досліджуватись методом мікроскопії, посіву або морфологічно.

Висновок

Таким чином, як видно з вище викладеного під час епідемії туберкульозу важливого значення набуває рання і своєчасна діагностика захворювання.

Актуальність цієї проблеми випливає з медико-соціальних проблем які створилися в Україні. В 2005 році на диспансерному обліку знаходилося 138628 хворих на активні форми туберкульозу. З 1990-2005 р. захворюваність на всі форми туберкульозу збільшилася в 2,6 рази або з 32,0 до 84,1 на 100 тис. населення. Щороку від хвороби помирає 10-11 тис. хворих що становить більше 30 хворих в день.

Важливими методами своєчасної діагностики туберкульозу є мікроскопічне дослідження мазка мокротиння на наявність МБТ, культуральне дослідження харкотиння, рентгенологічне обстеження в повному об'ємі, лабароторне, клінічне, біохімічне, морфологічне дослідження.

Своєчасне виявлення хвороби сприяє ізоляція джерела зараження, попередження тубінфікування, підвищення інтенсивності лікування та профілактики туберкульозу.