Курсова робота

на тему:

Комплексні гомеопатичні препарати німецької фірми Heel. Принципи ізопатії

План

І. Вступ

ІІ. Основна частина

Гомеопатичний метод терапії ,актуальність і можливості.

Історія розвитку гомеопатії. Українська школа гомеопатії.

Основні принципи гомеопатії.

Правила виписування гомеопатичних рецептів.

Номенклатура робочих розведень, що використовуються для приготування гомеопатичних ЛФ.

Готування основних гомеопатичних препаратів відповідно до вимог нормативної документації.

Технологія приготування гомеопатичних ЛФ (розведення, крупинок, мазей та ін.)

Аналіз особливостей приготування гомеопатичних ЛФ порівняно з алопатичними.

Рецептура гомеопатичних ЛФ заводського та екстемпорального виготовлення.

Контроль якості гомеопатичних препаратів.

ІІІ. Висновки.

IV. Література.

I . ВСТУП

На сьогоднішній день вже нікого не треба переконувати в дієвості гомепатії, яка успішно витримала різноманітні обмеження і заборони. Всюди виріс інтерес до неї лікарів різних спеціальностей, особливо в зв’язку з виникненням побічних ефектів сучасної медикаментозної терапії – алергічних, анафілактичних реакцій та ін.

До переваг гомеопатичного лікування можна віднести: відсутність побічних ефектів (використовуються дуже малі дози лікарських речовин, які не мають токсичного і алергічного впливу на організм), більшість лікарських препаратів є продуктами природного походження, неінвазивність введення, строго індивідуальний підбір гомеопатичних ліків, а також можливість поєднання лікування гомеопатичним та іншими нетрадиційними методами( голкорефлексотерапія, фізіотерапія, аромотерапія та ін.)

Гомеопатія як вид комплементарної медицини переживає в даний час пік популярності: цим методом цікавляться все більше лікарів і фармацевтів в цілому світі, все більше пацієнтів віддають свою перевагу.

Слово „гомеопатія” походить від грецьких слів homios - подібний і patos - страждання, тобто „лікування тим, що викликає ефект, подібний самому стражданню”. Так назвав свою систему лікування видатний лікар С.Ганеман. Запропонована ним система була заснована на декількох простих, але глибоких законах природи, які легко сформулювати, але важко зрозуміти.

Гомеопатія виникла в надрах клінічної медицини і продовжує в них існувати.В ній використовуються всі положення фізіології, патологічної анатомії, біохімії, імунології, генетики та інших медичних наук. Етіологія, патогенез, клініка захворювань, пропедевтика- це те, на чому виховувались всі лікарі- гомеопати, які закінчили ті самі медичні вузи, що і аллопати (прихильники класичної медицини).

Аллопатію і гомеопатію об’єднує загально клінічний підхід до хворого: розуміння цілісності організму, прагнення вияснити сутність патології, прогнозувати її протікання, оцінити і використати для терапії конституціональні властивості організму, спадковість, клінічні прояви хвороби.

В наш час, коли, не дивлячись на досягнення медицини, росте кількість ускладнень, а багато лікарських засобів проявляють шкідливу побічну дію, в цілому світі все більше цікавляться альтернативними методами лікування, до яких відноситься і гомеопатія. Ця система безпечна і нерідко ефективна там, де не помагають загальновизнані методи лікування.

Гомеопатія – це форма лікарської регулюючої терапії, яка стимулює і нормалізує захисні сили самого організму. Її ціль полягає у впливі на внутрішні процеси саморегуляції організму за допомогою ліків, підібраних строго індивідуально з врахуванням реакцій конкретного хворого.

Взаємодія між організмом і гомеопатичним лікарським засобом відбувається не на хімічному рівні, а на інформаційному, і діяти на організм він буде при умові, якщо підібраний пацієнту по принципу подібності. Організм людини – це цілісна інформаційно-енергетична система, а гомеопатичні засоби діють по фізичним законам і законам квантової фізики як регулятори цієї системи. Гомеопатичні лікарські засоби мають фармакодинаміку, можуть викликати загострення, але не мають побічну дію.

Гомеопатія – один з найбезпечніших методів, який сприяє лікуванню не хвороби, а хворого, - передбачає конституціональні ліки, що здатні ефективно впливати на вроджену схильність до захворювання, і використовує малі дози лікарських речовин, які отримують на основі ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій.

Об’єм виробництва гомеопатичної індустрії за останні 15 років в більшості країнах виріс майже в 10 раз. Кількість виготовлених за кордоном гомеопатичних препаратів на сьогодні складає 5-10 тисяч назв.

Гомеопатія існує вже 200 років. Однак і зараз перед медициною стоять ті ж самі задачі, які намагався вирішити основоположник гомеопатії Самуїл Ганеман – „ лікувати правильно, безпечно, швидко і надійно”. В наш час принцип „не нашкодь” особливо актуальний і потребує використання всіх можливостей гомеопатичного методу лікування.

II. 1)Гомеопатичний метод терапії,

актуальність і можливості.

Довший час алопатична і гомеопатична система лікування розвивались самостійно. Кожна з них має досягнення і недоліки. Однак сьогодні вже очевидно, що обидві системи повинні існувати, взаємно збагачуючи одна одну. Шляхи і способи їх зближення різноманітні. Гомеопатія – геніальне відкриття кінця XVIII століття – переходить в XXI століття, зберігаючи свої основні положення, але наповнюючись новим змістом.

Під алопатичною розуміють офіційну, ту, яку вивчають в вищих навчальних закладах всього світу, медицину , яка, як правило, використовує медикаменти для того, щоб боротися проти захворювання або її симптомів відповідно до принципу „ Contraria contraries curantur ”(„ протилежне лікують протилежним ”). Тому даний принцип лікування і називають алопатичним („інша хвороба”).

На відміну від цього підходу, гомеопатія (“подібна хвороба ”) представляє собою терапію, основний принцип якої Самуїл Ганеман сформулював як “Similia similibus curantur” (“подібне лікується подібним”). В даному випадку застосовується мала доза лікарського засобу, який у великій дозі може викликати в здоровому організмі картину, аналогічну хворобі. Гомеопатичний лікарський засіб дає ураженому хворобою організму направлений поштовх і сприяє активації його власних захисних сил.

Гомеопатія як метод терапії надмалими дозами лікарських речовин має ряд безсумнівних переваг:

виражений терапевтичний та профілактичний ефект;

дія на рівні всього організму;

наявність чітких принципів і правил застосування;

відсутність субстрактно - токсичних властивостей, а відповідно, побічних ефектів та ускладнень, які виникають по ходу терапії;

відсутність індивідуальної непереносимості і звикання.

На відміну від аллопатії, яка звертає увагу на характер розвитку