За роки своєї діяльності Д.В.Попов прийняв близько мільйона пацієнтів. А на сьогоднішній день його справу продовжує дочка, Тетяна Дем’янівна Попова – заслужений лікар України, представник правління Центру гомеопатії ОЗ України, а також його внуки А.В.Попов і Д.В.Попов. Т.Д.Попова працює в області гомеопатії з 1956 року, вона нагороджена міжнародною медаллю „За заслуги в розвитку гомеопатії” , є автором книг „Гомеопатична терапія”, „Нариси про гомеопатію”, „Materia Medica. Гомеопатичні ліки” і ін.

Київська гомеопатична школа досить чітко оприділяє свою позицію. Ця позиція знаходить своє відображення в лікувальній, науковій, видавничо-інформаційній діяльності, виробництві гомеопатичних ліків, підготовці та удосконаленню лікарів-гомеопатів.

В даний час гомеопатія переживає своє друге народження. Так практично у всіх областях України створені спеціалізовані гомеопатичні аптеки і відділи, в яких готують і відпускають гомеопатичні лікарські засоби.

З 1992 року в Одеському медичному інституті ведеться викладання гомеопатії (курс за вибором) .В 1996 році відновлюється Спілка (Благодійний фонд) послідовників гомеопатії, яка об’єднує 30 лікарів.

В Україні вирішальне визнання гомеопатичних ліків відбулось лише в 1996 році з прийняттям Закону „ Про лікарські засоби ”, однак праця українських лікарів-гомеопатів і фармацевтів не припинялась всі ці роки, і вітчизняні розробки не поступаються, а часто і переважають досвід закордонних колег.

Гомеопатичні спілки існують в багатьох містах України. З метою консолідації зусиль лікарів і фармацевтів по відродженню і розвитку в країні гомеопатичного методу лікування і виробництва вітчизняних гомеопатичних препаратів в Україні створені Асоціація гомеопатів України (зареєстрована в травні 1999 року, почесний президент – Т.Д.Попова, президент – А.В.Попов ) і Спілка гомеопатичної фармації ( листопад 1999 року, керівник – професор Н.А.Ветютнева) .

В 1925 році в Роттердамі (Нідерланди) була заснована Міжнародна медична гомеопатична ліга (LMHI). Україна бере активну участь в міжнародних гомеопатичних організаціях. Національним віце-президентом від України в LHMI обрана професор Н.Є.Костинська.

Що стосується кадрів, то підготовка лікарів-гомеопатів проводиться в багатьох медичних вузах, де читаються курси за вибором по гомеопатії, в медичному інституті Української асоціації народної медицини, в Київській академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика , в Гомеопатичній школі Попових.

3) Основні принципи гомеопатії .

Спостереження за дією багатьох ліків привело Ганемана до висновку, що всі випробувані речовини мають водночас і токсичні, і лікувальні властивості і що між ними існує закономірний зв’язок: речовина, яка може викликати деякі порушення в здоровому організмі, здатна лікувати аналогічні порушення в хворому.

В 1796 році Ганеман опублікував статтю „Досвід нового принципу для находження цілющих властивостей лікарських речовин”, в якій вперше не тільки сформулював „принцип подібного” в медицині, але й дав чіткий ключ для оволодіння цим принципом – вказав, як знаходити лікарські засоби по „принципу подібності”.

Перший висновок Ганемана : ”Кожна діюча лікарська речовина збуджує в організмі людини відомий рід власного захворювання, яке тим своєрідніше, тим відмінне і сильніше, чим дієвіший цей лікарський препарат”.

З іншого боку, буває, що хронічне захворювання раптом виліковується несподівано іншим важким захворюванням. Значить, робить висновок Ганеман, є такі хвороби, які здатні знищувати одна одну, і треба тільки навчитись розпізнавати, яка хвороба здатна знищувати іншу і чому. Як тільки ключ до розуміння цього механізму стане відоме, можна буде за допомогою ліків штучно викликати іншу, потрібну, хворобу, і тоді перше захворювання буде вилікуване.

Цілющим завжди являється такий засіб, який в здоровому організмі людини (і це принципово - саме в здоровому) здатний викликати подібну хворобу. Лікарський засіб для даного пацієнта буде гомеопатичним (подібним), якщо він здатен у нього (здорового) викликати стан найбільш близький до його хвороби.

Лікування по принципу подібного мобілізує захисні сили організму. Саме мобілізуючий ефект гомеопатичних ліків є суттю лікування по принципу подібного.

Принциповим питанням , яке викликає непорозуміння і сумніви зі сторони офіційної медицини, є дози лікарських речовин, які використовуються в гомеопатії. В гомеопатії дози, що викликають в організмі схожі на саму хворобу, але не токсичні явища, називають великими, а дози, які лікують ці ж самі явища, - малими. Таким чином, дозу лікарського засобу називають великою або малою в залежності від напрямку її дії, а не від кількості лікарської речовини.

Для створення єдиного дозування С.Ганеман взяв логарифми чисел при основі 10 і склав шкалу розведень. Концентрація речовин в кожному наступному розведенні зменшується в 10 раз.

Так, в гомеопатії вживаються речовини в таких кількостях, коли можна встановити вміст в долях грама ( наприклад, низьке розведення :D3 – 0.0001), а також високі розведення, в яких при розрахунку не можна виявити молекули, оскільки вміст речовини менший маси однієї молекули ( число молекул в 1 моль будь-якої речовини рівне 6,00253*10-23 – число Авогадро ). За рамками C12 або D24 розведення молекули бути не повинно. Тому говорити про дозу в такому розчині можна лише умовно. В цьому умовному сенсі малої дози називаються високі розведення.

Невимірні гомеопатичні дози суперечать „ здоровому глузду ”. Однак досліди вчених показали, що розчини високих розведень володіють біологічним ефектом.

Отже, гомеопатія – це метод лікування по принципу подібності малими дозами лікарських речовин. Головне в гомеопатії – принцип подібності, а застосування малих доз – обставина, яка логічно витікає з основного принципу.

С.Ганеман