Процес розчинення твердого тіла в рідині протікає таким чином. Як відомо, молекули всякої речовини перебувають в русі, причому в твердих тілах цей рух носить коливальний характер. Коли ми вносимо тверду речовину в рідину, в якій вона може розчинитися, від її поверхні в результаті взаємодії з молекулами розчинника поступово відриваються окремі молекули. Останні завдяки дифузії рівномірно розподіляються за всім обсягом розчинника. Відділення молекул від поверхні твердої речовини викликається, з одного боку, їх власним коливальним рухом, а з іншого – тяжінням з боку молекул розчинника. Цей процес повинен був би тривати до повного розчинення будь-якої кількості твердої речовини, якби одночасно не мав місця зворотний процес – кристалізація. Молекули, що перейшли в розчин, ударяючись об поверхню речовини, що ще не розчинилася, знову притягуються до неї і входять до складу її кристалів. Виділення молекул з розчину йтиме тим швидше, чим більша концентрація розчину, а оскільки остання по мірі розчинення речовини все збільшується, то наступає, нарешті, такий момент, коли швидкість розчинення стає рівною швидкості кристалізації. Встановлюється стан динамічної рівноваги, при якій в одиницю часу розчиняється стільки ж молекул, скільки і виділяється назад з розчину. За цих умов концентрація розчину перестає збільшуватися, тобто розчин стає насиченим.

Таким чином, насичений розчин – це розчин, який при даній температурі невизначено довго може залишатися в рівновазі з надміром речовини, що розчиняється [19, 144].

Абсолютно природно, що якщо кількість розчинюваної речовини менша межі її розчинності при даній температурі, вона повністю, без залишку, розчиниться з утворенням ненасиченого розчину. У такому розчині можна розчинити додаткову кількість даної речовини, причому таке розчинення буде можливе до тих пір, поки розчин не стане насиченим.

Рідини також можуть розчинятися в рідинах. Деякі з них необмежено розчинні одна в іншій, тобто змішуються одна з одною в будь-яких пропорціях, як, наприклад, спирт і вода; інші взаємно розчиняються лише до відомої межі. Так, якщо збовтати ефір з водою, то утворюється два шари: верхній є насиченим розчином води в ефірі, а нижній – насичений розчин ефіру у воді. У більшості подібних випадків з підвищенням температури взаємна розчинність рідин збільшується до тих пір, поки не буде досягнута температура, при якій обидві рідини змішуються в будь-яких пропорціях.

На відміну від твердих тіл і рідин розчинність газів з підвищенням температури зменшується. Так, кип'ятінням можна видалити з води майже все розчинене в ній повітря (у тому числі і вуглекислий газ), що використовується в технології ліків у тих випадках, коли повітря, що міститься у воді, може порушити стабільність рідких ліків.

Найчастіше в аптечній практиці доводиться мати справу з розчиненням твердих лікарських речовин. Якщо цей процес протікає мимоволі, то для більшості речовин, що розчиняються, він триває достатньо довго. Для прискорення процесу розчинення використовують в основному два прийоми:
1) нагрівання і 2) збільшення поверхні контакту речовини, що розчиняється, і розчинника (попереднє подрібнення речовини, що розчиняється, збовтування розчину).

Чим вища температура розчинника, тим звичайно більша розчинність твердої речовини. Є рідкісні виключення з цього правила, коли при підвищенні температури розчинника розчинність твердої речовини знижується (наприклад, кальцію гліцерофосфат і цитрат, ефіри целюлози). Ступінь нагрівання залежить від властивостей речовин, що розчиняються: одні переносять без змін нагрівання в рідині до 100 °С, інші розкладаються вже при злегка підвищеній температурі (наприклад, водні розчини деяких антибіотиків, вітамінів і т. д.).

Отже, при операції розчинення необхідно враховувати індивідуальні властивості лікарських речовин, що розчиняються.

Розчинність твердої речовини підвищується також у міру збільшення поверхні контакту між речовиною, що розчиняється, і розчинником. Збільшення поверхні контакту досягається шляхом подрібнення твердої речовини. Так, кристали винно-кам'яної кислоти розчиняються важче, ніж порошок.

Для збільшення поверхні контакту твердої речовини с розчинником в аптечній практиці часто користуються прийомом збовтування. Так, натрію йодид легко розчинний і без додаткових маніпуляцій і тому розчиняється швидко; натрію бромід розчиняється важче і його заздалегідь доводиться розтирати в ступці, а після висипання у воду збовтувати розчин; нарешті, борна кислота повільно розчиняється у воді кімнатної температури, особливо якщо вона має вид крупних кристалів; її слід подрібнювати і розчиняти при нагріванні, і збовтуванні.

Концентрація розчинів. Концентрацією розчину називається кількість розчиненої речовини, що міститься в певній ваговій кількості або певному об'ємі розчину.

Розчини з великою концентрацією розчиненої речовини називаються концентрованими, з малою концентрацією – розбавленими. Не слід змішувати поняття "концентрований" і "насичений" розчин. Концентрований розчин не обов'язково повинен був насиченим. Так, розчин, що містить 50 г кальцію хлориду в 100 мл розчину, є вельми концентрованим, але якщо його температура 20 °С, то він далеко не насичений. Для отримання насиченого розчину при цій температурі потрібно було б додатково взяти близько 80 г кальцію хлориду. Цікавий розчин ацетилсаліцилової кислоти в диметилсульфоксиді (ДМСО): при 20°С в 100 г розчину може міститися до 120 г ацетилсаліцилової кислоти залежно від її поліморфної модифікації, тому 100% розчин її вважається дуже концентрованим, але також далеко