так званої сольватної оболонки, перешкоджаючої їх злипанню і випаданню в осад. Процес утворення такої оболонки значно полегшується при додаванні до дисперсійного середовища суспензії незначних кількостей поверхнево-активних речовин, у ній розчинних. При цьому останні, адсорбуючись на зважених частинках, роблять можливим утворення сольватної оболонки навколо частинок дисперсної фази (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Схема стабілізації суспензій [19, 195]
Техніка приготування суспензій зумовлюється фізико-хімічними властивостями прописаних медикаментів. Так, суспензії гідрофільних речовин готують шляхом їх розтирання з виписаною рідиною (водою), вводячи її поступово. За наявності в рецепті в'язких рідин або слизів медикаменти заздалегідь розтирають з ними, а вже потім з водою. Стабільні суспензії гідрофобних речовин отримують інакше, із застосуванням допоміжних речовин – гідрофільних колоїдів. Суспензії можуть бути приготовані двома методами – дисперсійним і конденсаційним.
При дисперсійному методі суспензія утворюється внаслідок поступового зменшення до потрібних розмірів ступеня роздробленості частинок твердої фази, тобто в результаті її подрібнення.
При конденсаційному методі суспензія утворюється завдяки збільшенню розміру частинок початкової лікарської речовини, що перебувала раніше в стані іонної, молекулярної або колоїдної дисперсії. Цей шлях іноді також називається кристалізаційним.
У фармацевтичній практиці застосовуються обидва методи приготування суспензій.
2.3. Крапля як емульсія
Емульсіями називаються дисперсні системи, в яких і дисперсна фаза, і дисперсійне середовище рідкі. Емульсії – це гетерогенні системи, що складаються з двох рідин, що не змішуються (або обмежено змішуються), одна з яких диспергована в іншій у вигляді вельми дрібних крапельок. Радіус таких крапельок невеликий (1-50 нм) [19, 202].
Звичайно одна з фаз емульсії – вода. Іншою фазою може бути будь-яка органічна рідина, що не змішується з водою: олія, бензол, бензин, керосин та ін. Цю рідину незалежно від її хімічної природи прийнято називати олією.
У фармацевтичній практиці емульсії застосовуються вельми широко. Емульсивні системи зустрічаються не тільки у складі рідких ліків для внутрішнього або зовнішнього застосування, але й у складі мазей, супозиторіїв, пілюль, ін'єкцій та інших ліків.
Використання водонерозчинних рідин у вигляді емульсій з водою дозволяє зробити їх не тільки зручнішими для прийому, але й терапевтично ефективнішими при застосуванні як усередину, так і зовнішньо. Емульгування легко вирішує завдання зручного і досить точного дозування рідин, що не змішуються з водою, і в більшості випадків допомагає суттєво поліпшити їх смак, що особливо важливо в дитячій практиці. Застосування емульсій дозволяє у багатьох випадках пом'якшити дратівну дію на слизисту оболонку рота, стравоходу і шлунку ряду лікарських речовин.
Емульсія – стара лікарська форма, що стала офіційною з моменту виходу перших російських фармакопей. У ДФУ емульсіям присвячена загальна стаття № .
Вода і олія можуть утворювати емульсії двох типів. Перший тип: дисперсійне середовище – вода, а олія – дисперсна фаза, роздроблена у воді у вигляді окремих крапельок. Такі емульсії називаються емульсіями типу олія у воді (скорочено О/В), або прямими емульсіями. Другий тип: вода – дисперсна фаза, що міститься у вигляді окремих крапельок в олії, що є дисперсійним середовищем. Такі емульсії називаються емульсіями типу вода в олії (В/О), або зворотними емульсіями.
На рис. 2.2 схематично зображені обидва типи емульсій (штрихуванням позначена вода).
Рис. 2.2. Типи емульсій, а – емульсія типу О/В, в – емульсія типу В/О [19, 203].
Тип емульсії, що утворюється, залежить від співвідношення об'ємів водної і олійної фази, умов емульгування та інших чинників, але головну роль грає природа емульгатора – третього компоненту емульсії, що додає їм агрегативної стійкості.
Тип емульсії – О/В і В/О – має у фармацевтичній практиці суттєве значення. Емульсії типу О/В легко змішуються з водою і багатьма водними розчинами, але не змішуються з олією і маслянистими рідинами або олійними розчинами. Навпаки, емульсії типу О/М легко змішуються з олією та іншими неполярними рідинами і зовсім не змішуються з водою і більшістю водних розчинів.
При однаковій концентрації дисперсної фази обидва типи емульсій сильно відрізняються за в'язкістю. Емульсії типу В/О в більшості випадків бувають в'язкими – мазеподібними або ще щільнішої консистенції.
При прийомі всередину емульсії типу В/О швидко змішуються з травними соками і звичайно легко засвоюються організмом. Емульсії типу В/О поводяться аналогічно жиру і для рівномірного розподілу в травних соках вимагають додаткового емульгування і тривалого часу. Як правило, емульсії зворотного типу при прийомі всередину повільно засвоюються і діють слабкіше.
При нанесенні на шкіру емульсії типу В/О легше проникають крізь епідермальний шар і часто виявляються здатними до глибокого проникнення в тканину. Емульсії типу О/В, подібно до більшості водних рідин, погано всмоктуються шкірою.
Визначення типу емульсій. Якщо тип емульсій невідомий, його легко можна встановити одним із наступних способів: 1) змішуванням з водою; 2) фарбуван-ням однієї з фаз; 3) нанесенням на парафінову пластинку.
За першим способом невелику порцію випробовуваної емульсії змішують з водою. Якщо емульсія рівномірно розподіляється за всім обсягом води, то вода – дисперсійне середовище, і дана емульсія відноситься до першого типу (О/В). Якщо ж випробовувана емульсія з водою не змішується, то це емульсія другого типу (В/О) [19, 204].
За другим способом невеликий об'єм емульсії змішують на предметному склі з фарбою, розчинною тільки в одній з рідин, наприклад з метиленовим синім, розчинним лише у воді. Після цього емульсію розглядають під мікроскопом. У разі емульсії О/В дисперсійне середовище – вода – забарвиться в блакитний колір і будуть видні нефарбовані "кульки" – краплі олії. У разі емульсії зворотного типу крупинки фарбника метиленового синього залишаться лежати на поверхні емульсії, оскільки фарба, нерозчинна в олії, не