Третій спосіб. При нанесенні на скляну пластинку, покриту шаром парафіну, крапля емульсії розтікається, якщо дисперсійним середовищем є олія (емульсія В/О), і не розтікається, якщо дисперсійним середовищем служить вода (емульсія О/В).

Розбавлення і концентрація емульсії. За відносною кількістю дисперсійної фази емульсії підрозділяються на розбавлення і концентрацію.

Розбавлені емульсії містять звичайно 0,01-0,1% дисперсійної фази. Приготування розбавлених емульсій, як правило, нескладне і не вимагає спеціальної технології, оскільки ці системи мають порівняно невелике значення у фармацевтичній практиці і звичайно виходять мимоволі при енергійному змішуванні взаємно нерозчинних рідин безпосередньо одна з іншій або приготованих на різних розчинниках (наприклад, на воді і спирті), після змішування яких утворюються дві рідини, нерозчинні одна в іншій фазі. Так, при змішуванні води із спиртним розчином ефірного олії спостерігається виділення найдрібніших крапель ефірного олії, що створюють емульсію типу О/B.

Характерними представниками розбавлених емульсій є системи, що отримуються при змішуванні водних мікстур з нашатирно-анісовим розчином (краплями), з настойками валеріани, м'яти і т.п.

Концентровані емульсії є найбільш звичною групою фармацевтичних емульсій і характеризуються вмістом дисперсної фази в кількості більше 2%. Такі емульсії не можуть бути отримані простим змішуванням двох взаємно нерозчинних рідин і вимагають застосування емульгаторів, що забезпечують стабільність емульсій, тобто запобігають злиттю крапельок дисперсної фази.

Стабілізація емульсій. При сумісному струшуванні двох рідин, що не змішуються, їх вдається роздрібнити одна в одній. Квазіемульсивні системи, що виходять при цьому, вкрай нестійкі, особливо якщо кількість узятих рідин близька за величиною (вже було сказано про те, що, якщо кількість однієї рідини складає 0,01-0,1% іншої, утворюються тривало стійкі розбавлені емульсії). Такі нестійкі емульсії швидко розділяються на два суцільних шари, розташованих один під іншим (водний – знизу, а олійний – зверху) і відмежованих один від одного чітко вираженою поверхнею розділу або невеликим проміжним грубодисперсним емульсивним шаром.

Причина руйнування подібних емульсій – швидке злиття капель роздробленої рідини, зване коалесценцією.

Коалесценція в емульсіях, як і коагуляція (агрегація) в суспензіях, протікає мимоволі внаслідок того, що в концентрованих емульсіях частинки роздробленої рідини часто стикаються одна з одною. Концентрована, тільки що приготована без застосування емульгатора емульсія є надзвичайно нестійкою системою, оскільки роздроблені частинки володіють великим запасом вільної поверхневої енергії, яка тим більше, чим більше крапельок в емульсії і чим менший їх розмір. Така система прагне до зменшення запасу вільної енергії (як, наприклад, нагріте тіло мимоволі охолоджується в середовищі з нижчою температурою), що практично здійснюється за рахунок мимовільного укрупнення крапельок (коалесценція).

Щоб така емульсія зберегла агрегативну стійкість (тобто розшарування), необхідно забезпечити достатній ступінь дисперсності, знизивши надлишок вільної поверхневої енергії до мінімального значення. Практично це здійснюється застосуванням емульгатора, який адсорбується на межі розділу фаз (тобто на поверхні крапельок) і створює довкола крапельок захисну оболонку товщиною в один або декілька молекулярних шарів, знижуючи в більшості випадків і поверхневий натяг на межі розділу фаз [19, 206].

Тип емульсії, що утворюється, залежить від розчинності емульгатора в тій або іншій фазі. Дисперсійним середовищем стає та фаза, в якій емульгатор переважно розчиняється.

Таким чином, для отримання стійких емульсій типу О/В необхідні гідрофільні емульгатори, добре розчинні у воді, що створюють на крапельках олії міцну, нерозчинну в олії оболонку. Емульсії типу О/В, навпаки, стабілізуються олеофільними емульгаторами, розчинними в оліях.

Оскільки емульгатори володіють відповідною активністю саме на поверхні розділу фаз, вони відносяться, як правило, до групи поверхнево-активних речовин.

Класифікація емульгаторів. Поверхнево-активні речовини-емульгатори розділяють за: 1) структурою і властивостями молекул; 2) типом утворюваних емульсій; 3) механізмом дії; 4) медичним призначенням.

Відповідно до особливостей будови молекул емульгатори діляться на аніонактивні (гідрофільна частина молекули в розчині несе негативний заряд), катіонактивні (гідрофільна частина несе позитивний заряд), амфотерні (заряд змінюється із зміною рН розчину) і неіоногенні (взагалі не іонізують у розчинах). До аніонактивних емульгаторів належать мило, алкілсульфати, зокрема натрію лаурилсульфат, алкілсульфонати, альгінати. До катіонактивних емульгаторів зараховують інвертне мило, наприклад четвертинні амонієві солі, вживані для зовнішніх емульсій з дьогтю і кам'яновугільної смоли. Прикладами амфотерних емульгаторів можуть служити білки, неіоногенних – холестерин, спіни, твіни, жирні спирти.

За типом утворюваних емульсій емульгатори діляться на гідрофільні, що створюють, як указувалося вище, емульсії типу О/В, і олеофільні, що створюють емульсії типу О/В. До гідрофільних емульгаторів належать білки, камедь, слизи, крохмаль, декстрин, агар-агар, сапоніни, танін, багато рослинних екстрактів, солі жовчних кислот, лужне мило, лецетин, твіни, полівінілпіролідон, натрій-карбоксиметилцелюлоза і т.д. До групи олеофільних емульгаторів належить мило дво- і тривалентних металів, стерини, смоляне мило, аміди жирних кислот, високомолекулярні одноатомні спирти і т.д.

За механізмом дії емульгатори можна підрозділити на: 1) власне поверхнево-активні речовини, що стабілізують емульсії головним чином за рахунок різкого зменшення поверхневого натягу на міжфазній межі; 2) гелеутво-рю-вачі, що стабілізують емульсії шляхом утворення міцних адсорбційних плівок на межі розділу фаз; 3) емульгатори змішаної дії. Більшість емульгаторів, які застосовуються у фармацевтичній практиці, відносяться до останнього типу.

За медичним призначенням емульгатори діляться на використовувані в емульсіях для зовнішнього і в емульсіях для внутрішнього застосування. До першої групи відносять в основному олеофільні емульгатори, а також лужне мило, солі нафтенових кислот, агар-агар, трагакант, казеїн і казеїнати, до другої – лецетин, рослинні екстракти, камедь, пектинові речовини, целюлозу та її похідні, твіни, спіни, желатин і желатозу, яєчний жовток.

Розділ 3. Очні краплі

Приготування очних ліків – важливий розділ аптечної роботи, що вимагає