РЕФЕРАТ

на тему:

Ку-лихоманка

ПЛАН

Вступ

1. Етіологія та епідеміологія

2. Патогенез та клінічна картина

3. Діагноз, лікування та профілактика

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ку-лихоманка (Q — скорочене англійське query невизначений, неясний; синонім: австралійський Ку-ріккетсіоз, квінслендська лихоманка, лихоманка боєнь, середньоазіатська лихоманка, коксієллез, Деріка — Бернета хвороба) — інфекційна хвороба, яка характеризується лихоманкою, інтоксикацією, враженням легень, гепатолієнальним синдромом. Є одним з найбільш розповсюджених зоонозних ріккетсіозів у країнах СНД і в більшості інших регіонів світу (Австралія, Європа, Америка, Азія).

1. Етіологія та епідеміологія

Збудник Coxiella burnetii відноситься до мікроорганізмів, незвичайно стійким до навколишнього середовища, а також до різних фізичних і хімічних впливів, у тому числі до дезинфікуючих засобів. При хлоруванні води і кип'ятінні протягом 10 хв збудник гине.

Розрізняють сільськогосподарські і природні вогнища хвороби. У сільсько-господарських вогнищах джерелами збудника інфекції є велика і дрібна рогата худоба, коні, свині, собаки, домашні птахи, гризуни; у природних вогнищах — дикі копитні і дрібні ссавці тварини, в основному гризуни, птахи. Основне епідеміологічне значення мають ссавці — велика і дрібна рогата худоба, свині й ін., що виділяють ріккетсії з випорожненнями, сечею, молоком, навколоплідними водами.

Зараження людей у сільсько-господарських вогнищах відбувається повітряно-пиловим шляхом при обробці забруднених тваринами вовни, пуху, хутра, щетини, шкіри; харчовим шляхом при вживанні в їжу забрудненого молока і молочних продуктів, через забруднені руки; при контакті з інфікованими тваринами під час відходу за ними, їхньому забої й обробленні туш.

У природних вогнищах збудники передаються трансміссивним шляхом — кліщами, в основному іксодовими, у меншій мірі аргасовими, гамазовими, червонотілковими.

Ріккетсії здатні довгостроково зберігатися в організмі іксодових і аргасових кліщів і передаються трансоваріаційно і трансфазово (яйце, личинка, німфа, дорослий кліщ), що дозволяє вважати цих кліщів не тільки переносниками, але і резервуаром збудника лихоманки.

Захворюваність переважно спорадична, реєструється серед груп професійного ризику (тваринники), серед сільських жителів, в основному у весняно-літньо-осінній час року. Можливі й епідемічні спалахи. Зараження від хворої людини відбувається рідко — через інфіковане мокротиння і молоко жінок, що годують.

2. Патогенез та клінічна картина

В організм людини збудники проникають через дихальні шляхи, кишечник, шкіру, потім вони попадають у кров і фіксуються в клітках системи мононуклеарних фагоцитів. У тканинах розвивається доброякісний ретикулоендотеліоз. Імунітет після перенесеного захворювання, як правило, стійкий і тривалий.

Інкубаційний період від 3 до 32 днів, частіше 12—19 днів. У більшості випадків хвороба починається гостро. Скарги різноманітні: головний біль, болі в попереку, м'язах, суглобах, почуття розбитості, сухий кашель, пітливість, втрата апетиту, порушення сну.

При огляді виявляються гіперемія обличчя, ін'єкція судин склер, гіперемія зева. У більшості хворих рано з'являється . Температура — 39—40°, температурна крива різноманітна — постійна, ремиттирующая, хвилеподібна, неправильна.

Тривалість лихоманки частіше в межах 2 неділь, однак можливі рецидиви, затяжна субфебрильна лихоманка.

У частини хворих виявляються пневмонія, трахеобронхіт (при повітряно-пиловому шляху зараженні). Картина крові мало характерна; частіше відзначаються лейко- і нейтропенія, відносний лымфоцитоз, помірне збільшення СОЕ. Виділяють гостру (до 2—3 неділі), підгостру (до 1 місяця) і хронічну (до 1 року) форми, а також стерту форму, що діагностується лише у вогнищах при лабораторному обстеженні. Ускладнення рідкі.

3. Діагноз, лікування та профілактика

Діагноз ґрунтується на клінічній картині, даних епідеміологічного анамнезу (облік професії і ендемічності хвороби) і результатах лабораторних досліджень (використовуються реакції зв'язування комплементу, аглютинації, непрямий іммунофлюоресценції, шкірна алергійна проба).

Лікування проводиться в умовах стаціонару. Найбільш ефективні антибіотики тетрациклінового ряду в звичайних дозуваннях. У зв'язку з можливістю рецидивів лікування продовжується протягом 7—10 діб.

Гостру Ку-лихоманку успішно лікують доксицикліном, 100 мг усередину 2 рази в добу протягом 14 діб. Ефективні і фторхінолони.

При хронічній Ку-лихоманці потрібно використовувати як мінімум два різних антибіотики, активних в отнохении Coxiella burnetii . Гарні результати дає сполучення рифампицина і доксициклина . При цьому доксициклин призначають по 100 мг усередину 2 рази в добу, а рифампицин - по 300 мг усередину 1 раз у добу.

Оптимальна тривалість лікування залишається під сумнівом. Звичайно рекомендують продовжувати прийом антибіотиків як мінімум протягом 3 років. Припиняти лікування можна тоді, коли титр IgA-антитіл до антигену фази I не перевищує 1:50, а титр IgG-антитіл до нього не перевищує 1:200.

Випробується й інша комбінація - доксициклін , 100 мг усередину 2 рази в добу, і гідроксихлорохин , 600 мг усередину 1 раз у добу. In vitro додавання гідроксихлорохіну в концентрації 1 мг/мол додає доксицикліну бактерицидні властивості в отнохенії Coxiella burnetii .

Розроблено вакцину проти Ку-лихоманки. В Австралії її успішно застосовують для вакцинації працівників боєнь.

Термін виписки визначається індивідуально.

Прогноз сприятливий.

Профілактика полягає в проведенні комплексу санітарно-ветеринарних і санітарно-профілактичних заходів. Вони спрямовані на запобігання замету інфекції у тваринницькі господарства і включають огляд і обстеження знову надходять у господарство тварин, ізоляцію і лікування хворих тварин, знезаражування їхніх випорожнень і навколоплідних вод, а також приміщень (стійла, годівниці і т.п.) 3—5% розчином чи креоліну 10—20% розчином хлорного вапна.

При роботі з хворими тваринами (відхід, лікування) варто дотримувати міри особистої профілактики — користатися спеціальним одягом (гумовими чоботями, рукавичками, фартухами, марлевими респіраторами з дезінфекцією їх після роботи). Молоко з неблагополучних господарств обов'язково стерилізують, готування кефіру, сиру, олії й ін. з некип'яченого молока неприпустимо.

В епідеміологічному вогнищі Ку-лихоманки проводять поточну і заключну , за епідемічними показниками — вакцинацію людей . Важливе значення має гігієнічне виховання населення у відношенні профілактики Ку-лихоманки.

Висновок

Отже, Ку-лихоманка — інфекційне захворювання людини і тварин, яке викликане ріккетсіями Бернета, із множинними шляхами зараження. Виникає в епідемічних вогнищах, характеризується симптомами інтоксикації, поразкою ендотелия кровоносних судин, легень; при поліорганних поразках має схильність до затяжного плину. При