Реферат на тему:

Лікарська хвороба

Питання про теоретичний ризик, який бере на себе лікар при будь-якому лікуванні, у тому числі і лікарськими препаратами, придбав особливу популярність у зв'язку із спостережуваними останніми роками ускладненнями. Професор Георгій Мандраков так говорить : «Ліки – це символ мети переслідуваних медициною і можливостей, якими вона розташовує для досягнення цієї мети».

В даний час ми маємо свій в розпорядженні величезну кількість лікарських препаратів, у нас є наймогутніші специфічні ліки, застосування яких виліковує і повертає до життя мільйони людей. Проте широке застосування лікарських препаратів, призначення підтримуючих і безперервних терапій при деяких захворюваннях (колагенози, захворювання крові) зумовило появу безлічі побічних ефектів ліків. На наших очах частішають захворювання, які раніше були великою рідкістю (кандидози, глибокі мікози) і з'являються нові ще мало відомі патологічні стани. Отже, як ви вже зрозуміли зі вступного слова тема сьогоднішньої лекції -- ЛХ .

Ми повинні сьогодні розібрати наступні питання:

Термін ЛХ був вперше запропонований в 1901 році вітчизняним вченим Аркиним Юхимом Ароновічем (він звернув увагу що при втиранні сірчано-ртутної мазі у хворого одночасно з висипом з'явилися важкі ознаки поразки всього організму (анорексія, астенія, лихоманка, диспепсичні розлади і т.д.). Звідси він закономірно виказав думку що ця хвороба, яка викликана лікарською речовиною і в ній висип грає роль лише зовнішнього прояву. Ці лікарські поразки не можна називати висипами, як би було неправильне кір назвати папулезной, а скарлатину – эритематозной висипом.

Перша половина ХХ століття характеризувалася успіхами хіміотерапії. В арсенал лікування входили похідні хинолина, бензолу, пирозольные, сульфаниламидные препарати, антибіотики. Одночасно в лікарській практиці нагромаджувалося все більш число описів ускладнень від їх застосування. Узагальнення цих даних показало, що ці ускладнення абсолютно різні по механізму виникнення, патологічним змінам і клінічним проявам.

Більша різноманітність ускладнень лікарської терапії на дозволяло привести їх до єдиної нозологічної форми, але було абсолютно очевидне, що дія ліків на організм -- це складне біологічне явище, обумовлене багатьма механізмами, тобто виникло поняття про побічну дію ліків.

А.Н.Кудрін в 1968 г на 1 Міжнародному симпозіумі по побічних діях лікарських препаратів всі медикаментозні ускладнення ділять на наступні групи:

Зупинимося на цих поняттях.

Під побічною дією ліків – розуміють небажану дію лікарського препарату, обумовлену його структурою і властивостями, які він надає на організм разом з основними його діями.

Токсичні ефекти ліків – можуть бути обумовлений тим, що передозував, прискореним насиченням організму, швидким введенням середніх і навіть мінімальних доз, недостатньою функцією органів виділення (ХПН) або порушенням процесів знешкодження їх в організмі (при первинній печінковій недостатності).

Ускладнення унаслідок швидкої відміни ліків (синдром відміни, обстиненции) – при швидкій відміні деяких сильнодіючих засобів виникають хворобливі симптоми, які важко переносяться хворими, серед яких синдром відміни. він характеризуються загостренням тих симптомів, для усунення яких було проведено лікування.

Індивідуальна непереносимість ліків – виражається в незвичайній збоченій реакції організму на звичайні дози ліків, нешкідливих для більшості людей. Індивідуальна непереносимість – це хвороба зміненої реактивності організму. До індивідуальної непереносимості відносяться ідіосинкразія і алергічна реакція.

Ідіосинкразія – це генетично обумовлене, своєрідне реагування на дані ліки при першому його прийомі. Причиною ідіосинкразії є недостатня кількість або низька активність ферментів. Наприклад недолік ферменту глюкозо-6-фосфатДГ у відповідь на прийом деяких ліків (хінідину, СА препаратів, аспірину, пиразалоновых, антибіотиків) приводить до розвитку гемолітичний анемії.

Алергічні реакції – це найчастіша причина непереносимості лікарських препаратів. Термін «алергія» вперше був введений віденським педіатром Піркетом в 1906 р. Під АЛЕРГІЄЮ в даний час розуміють змінену чутливість організму на дію даної речовини, параспецифическим шляхом або унаслідок спадкової високої чутливості організму. ЛХ це одна з найзначущіших клінічних форм алергічної реакції організму на медикаменти.

Продовжуючи розвиток вчення про ЛХ Landsteiner, який експериментально довів антигенность простих хімічних з'єднань і цим самим укріпив теоретичну основу про єдність механізмів реагування організму на речовини небілкової природи. В нашій країні нозологічну очерченность ЛХ обгрунтував Тареев Е.М. в той же час дотепер продовжується обговорення про правомочність застосування терміну ЛХ. Такі автори як Адо В.А., Бунін пропонують терміном ЛХ позначати всю групу небажаних наслідків активної лікарської терапії, тобто використовувати його як групового, а не нозологічного поняття.

Проте, до теперішнього часу зібрана достатня кількість переконливих і незаперечних фактів, підтверджуючих нозологічну очерченность цього захворювання (це роботи Північнозавивання, Насонової, Семенкова, Мондракова).

Отже, сто ж розуміють під ЛХ?

ЛХ – це своєрідна, стійка неспецифічна реакція організму, що виникає при застосуванні терапевтичних або дозволяючих (малих) доз медикаментів і що виявляється різноманітними клінічними синдромами. Частота ЛХ за даними вітчизняних авторів складає 7-15%, за даними зарубіжних авторів 18-50%.

Етіологія.

По суті будь-який лікарський препарат може принести до лікарської алергії. Найчастішою причиною ЛХ є антибіотики (33%). З них на частку пенициллинов доводиться близько 58,7%, БІЦИЛЛІНОВ 18,5%, стрептоміцину 15%. На другому місці – сироватки і вакцини – 22,8%, на 3 – транквілізатори 13,6%, на 4—гормони – 10%, на 5 – анальгетики, СА препарати, на шостому – спазмолітичні – 2,7% і анестезуючі – хінін, хінідин, СГ, препарати золота, салицилаты, вітаміни