Купер (1985) наводить цікаві дані про порівняльне вивчення ефективності використовування медикаментозної терапії (контрольна група) і повільного бігу (експериментальна група) у 105 хворих на гіпертонічну хворобу. У пацієнтів, що приймали сильні гіпотензивні препарати, тиск діастоли знизився на 20 мм, а у бігунів -- на 15 мм. Крім того, в експериментальній групі спостерігалося зменшення маси тіла в поєднанні з нормалізацією обміну холестерину (чого не наголошувалося у хворих, що одержували препарати). У зв'язку з цим в даний час вважається, що при прикордонній формі артеріальної гіпертонії (до 160/90 мм рт. ст.) більш доцільне застосування фізичних методів зниження тиску -- зокрема, тренування на витривалість (біг, ходьба, робота на вело- ергометре). При більш вираженій гіпертензії оздоровче тренування може поєднуватися з медикаментозною терапією (хоча є численні дані про успішне використовування вправ на витривалість без застосування фармакологічних препаратів.

Автор спостерігав 46 хворих на гіпертонічну хворобу 1--11 стадії (артеріальний тиск в межах від 160/95 до 180/110 мм рт. ст.), які займалися оздоровчою ходьбою і бігом по спеціально розробленій методиці (б. Р. Мільнер, 1985) .Как правило, після закінчення заняття майже у всіх спостерігалося зниження тиску систоли на 10--40 мм, а діастоли -- на 5--10 мм. Через 1--2 роки регулярних занять у всіх пацієнтів наступало виражене зниження артеріального тиску (у більшості -- до повної нормалізації); причому позитивний терапевтичний ефект відмічений навіть при використовуванні тільки оздоровчої ходьби. Стійка нормалізація тиску дозволила тим, що всім займаються відмовитися від прийому гіпотензивних препаратів.

Це підтверджується і даними інших авторів, які спостерігали виражений гіпотензивний ефект у хворих на гіпертонічну хворобу при заняттях прискореною ходьбою з інтенсивністю 40--50 %. Зменшення маси тіла і втрата солей під час бігового тренування також сприяє зниженню артеріального тиску. Таким чином, оздоровча ходьба і біг можуть виявитися ефективним засобом не тільки профілактики, але і лікування гіпертонічної хвороби.

Інтенсивне фізичне тренування для хворих на ішемічну хворобу серця представляє значні труднощі. Проте її доцільність і необхідність підтверджується величезним зарубіжним досвідом реабілітації хворих ІБС. Нерідко вона є єдиним чинником, здатним позитивно вплинути на перебіг захворювання і запобігти інфаркту міокарду. Фізіологічним обгрунтуванням тренування на витривалість у коронарних хворих є підвищення скоротливої функції міокарду, поліпшення утилізації кисню і економніше його використовування серцевої мишцей, а також поліпшення кровопостачання серця під дією вправ аеробів. В результаті значно поліпшується загальний стан пацієнтів, зменшуються клінічні прояви (напади стенокардії), нормалізується артеріальний тиск, підвищується рівень загальної фізичної працездатності. Крім того, в результаті стимуляції ліпідного обміну, зниження холестерину і збільшення ЛВП в крові у ряді випадків можлива затримка розвитку атеросклерозу аж до його зворотного розвитку. Позитивний вплив фізичного тренування на хворих ІБС підтверджується даними Всесоюзного кардіологічного центру АН СРСР (Д. М. Аронов, 1983; М. Р. Шарфнадель, 1980, і ін.)

Висновок

Зниження загальної смертності із зростанням УФС. відбувалося перш за все за рахунок зниження смертності від серцево-судинних і ракових захворювань; ця тенденція значно посилювалася з віком. Найтісніший зв'язок смертності з Уфі відмічена в групі чоловіків у віці 50--59 років. Таким чином, середній рівень фізичної підготовленості (МПК 35 мл/кг у чоловіків і 32 мл/кг у жінок) дозволяє значно понизити ризик передчасної смерті, але не рятує від численних хронічних захворювань. У зв'язку з цим, якщо ви хочете не тільки прожити довге життя, але і зберегти міцне здоров'я до глибокої старості, необхідно досягти як мінімум 4 рівнів фізичного стану -- вище середнього (МПК 42 мл/кг у чоловіків і 35 мл/кг у жінок). І це залежить тільки від вас самих!