Лікування вважалося заняттям почесним. В одній з рукописів того часу можна прочитати "Лікарське мистецтво й у мирських, і в ченцях нести отметно". У "Статуті Володимира Святославовича" (кінець X в.).

Проводилися різноманітні операції по лікуванню ран, а при необхідності прибігали до "отторанию" (ампутації) кінцівок. Операції робили як у монастирських лікарнях, так і вдома , і на полі бою. Як ліки використовували настої, приготовлені з різних рослин, ліки тваринного походження і мінерали.

Поряд з "лечьцами", віднесеними до людей церковним, а також приїжджими лікарями з інших країн медичною практикою займалися народні врачеватели, волхви, чарівники, знахарі, у яких крім лікувальних трав як і раніше були в ході змови і заклинання, зв'язані з культом язичеських богів і відкида тому церковною медициною. Більш того, у "Статуті про церковні суди" князя Володимира чаклування і зелейничество відносяться до числа злочинів проти церкви і християнства. Але чи можна в цьому обвинувачувати чи церкву князя Володимира, якщо через 1000 років після водохрещення Русі в засобах масової інформації всерйоз обговорюють питання, як захистити себе від "змов" і "псування"!

Разом із християнством на Русі з'явилися рукописні книги. Відомо також, що при монастирях були бібліотеки і школи, де дітей навчали читанню і листу. Однак медичних книг того часу не збереглося, хоча в книгах загального змісту нерідко обговорювалися питання медичного характеру - описувалася будівля тіла людини і функції його органів. Зустрічаються цілі розділи, присвячені дієті й особистій гігієні, і в них містяться цілком раціональні заклики до помірності і помірності, що свідчать про високий культурний рівень укладачів книг, Так не радять пити багато провина, тому що "питие безмерное - сволок усьому злу і сходи до недуг людським". Рекомендують у всім соблюдатъ помірність у їжі, у напоях і навіть сні. Радять займатися тілесними вправами, грою в м'яч, верховою їздою, полюванням.

Придавалось велике значення дотриманню особистої гігієни. Широко користалися лазнями. При археологічних розкопках російських міст виявлені фундаменти суспільних лазень. Вони звичайно складалися з трьох відділень: для роздягання, "мыльня" і службове, де розташовувалися ємності для води і пекти для опалення лазні.

Незалежно від монастирської медицини на Русі існувала також народна медицина, заснована на емпіричному досвіді народних лікарів, довгий час елементи релігійно-язичнецьких представлень, що зберігали і обряди. Взаємини народної і церковний (монастирської) медицини було далеке не рівними. Але в тому і була особливість православ'я, що воно ніколи не йшло на крайні міри. На Русі ніколи не палали багаття інквізиції і, можливо, у монастирських лікарнях поруч із ученими-ченцями, що осягли всю премудрість античної медицини, мирно уживались і народні "лечьцы" - костоправи і рудометы. При монастирях минулого і городи, де вирощувалися місцеві лікувальні трави, а також бібліотеки, де зберігалися і листувалися медичні книги. В роки ж міжусобиць і лихоліття монастирі виявлялися також місцем укриття для юрб беззахисних мирних жителів і місцем лікування поранених і хворих.

Прийняття християнства ("водохрещення Русі") з'явилося поворотним пунктом у формуванні і розвитку медичних знань і організації медичної допомоги в східних слов'ян. Воно додало їм визначений культурно-етнічний вигляд і обумовило порівняно високий рівень розвитку природно-наукових, у тому числі медичних знань у Древній Русі. Вплив церкви і візантійської культури позначалося протягом багатьох століть, і без обліку цього впливу неможливо зрозуміти характер розвитку медицини і медичної справи в допетровській Русі.

Л і т е р а т у р а :

Верхратський С.А., Історія медицини, - К., „Вища школа”, - 1974.

Заблудовський П.Е. Історія вітчизняної медицини, - М., ЦІУ лікарів, - 1960.

Рибаков Б.А. Перші віки Руської історії, - М., „Наука”, - !964.