Дипломна робота

на тему:

Нирка: ендокринний апарат, кровеносна і лімфатична система. Область судинного полюсу ниркового тіла, яка залишилася після тимчасової ішемії

Вступ

У вищих хребетних і людини сечова система виникає на ранніх етапах ембріогенеза (Е. Поттер, В. Осатанонд, 1972; О.В. Волкова, М. І. Пекарський, 1976; V. Osathanondh, E. L. Potter, 1966). Вона почергово проходить 3 стадії формування, які характерні для філогенетичного розвитку органів різних видів виділень хребетних, з рекапітуляцією властивих їм особливостей будови. В цьому складному процесі найбільш примітивний парний орган виділення - переднирка, pronephros, замінюється первинною ниркою, mesonephros, яка в птахів і ссавців поступається місцю вторинній або остаточній нирці, mеtanephros.

Переднирка утворюється декількома зігнутими видільними канальцями, протонефридіями, в області краниальних сегментів тіла з ділянки середнього зародкового листка (мал. 1), розташованого в місці переходу сомита в бічні пластинки (нефротома). Один їхній кінець, що має форму воронки з війками навкруги нефростома, обернений у вторинну порожнину тіла, а другий - впадає в загальний протік (вольфів канал), який слідує в каудальному напрямі і відкривається в клоаку. Поблизу воронки кожного канальца розташовується судинний клубочок, утворений термінальними галуженнями артерії, що відходить від черевної аорти. Продукти зворотного обміну, що виділяються з клубочків, поступають в протонефридії і відводяться по вказаному протоку в клоаку. В людини pronephros з'являється на 3-ому тижні утробного життя. Його недорозвинені канальці не виконують функцію виділення і швидко редукуються. Вони зберігаються в дорослому стані лише у миксин (з круглоротих) і деяких нижчих риб.

Первинна нирка з'являється на 4-ому тижні ембріогенеза із нефротомів 18 20 тулубних сегментів тіла. Канальці mesonephros - метанефридії – у ссавців більш чисельні, звиті і не мають нефростомів (див. мал. 1). Своїми сліпими розширеннями у вигляді капсул вони вступають у все більш тісний контакт з судинними клубочками, що формуються. Із з'єднання капсули з формою двостінної чаші і клубочка утворюється ниркове тільце, corpusculum renis. Другий кінець метанефридій відкривається в канал, що залишився від переднирки, який перетворюється на мезонефральний протік (вольфів канал). Продукти метабозму поступають тут вже не в порожнину тіла, вони безпосередньо фільтруються з капілярів клубочку через епітелій, який вистилає капсулу, поступають в цей протік і виводяться назовні через клоаку. На даній стадії ембріогенезу із мезотелія порожнини тіла розвивається другий парний . протік – парамезонефральний (мюллерів канал), який також відкривається в клоаку. Він не має видільної функції і дає початок маточним трубам, матці і піхві (мал. 2).

Первинна нирка є діючим сечовидільним органом у всіх Anamnia (риби, амфібії). В інших хребетних, у тому числі і ссавців, вона функціонує лише в першій половині ембріонального розвитку, заміщуючись вторинною ниркою.

Остаточна нирка розвивається в людини на 5-му тижні внутрішньоутробного періоду з двох зачатків: метанефрогенної тканини і мезонефрального протоку. Перший виникає з нефростомів, розташованих каудальніше masonephros, і дає початок сечовидільній частині нирки, її секреторній паренхімі. Цей зачаток піддається складній дифференціровці, що завершується формуванням ниркових тілець і звитих сечових трубочок. Другий зачаток, metanephros, є випинанням каудальної частини мезонефрального протоку (див. мал. 1; 2). Цей дивертикул – майбутній сечовід з'являється вже в ембріонів 5-6 мм довжини і служить індуктором для дифференціровки нефротичної бластеми. Він росте догори, проникає в скупчення метанефрогеннойї тканини і швидко розростається в ній, утворюючи ампулоподібне розширення – майбутню ниркову миску. Вслід за цим, завдяки витягуванню ампули в краніальному і каудальному напрямках, відбувається закладка великих чашок. На рівні їхніх сліпих кінців виникають потовщення стін і нові випинання – малі чашки (мал. 3). Від останніх на 6-8-му тижні ембріогенезу виникає велика кількість тонких, радиально направлених відростків, які стають порожнистими і перетворюються на прямі збиральні трубочки. Їхні сліпі ампулярні кінці вступають в контакт з конденсатом метанефрогенних клітин, що дають початок різним частинам нефрону. Від сліпого кінця збірної трубочки і сосочкового протоку згодом відгалужуються нові генерації трубочок. Як правило, кількість їх рівно трьом, причому більша їхня частина встановлює зв'язок з канальцями нефронів відповідної популяції. Одиничні нефрони в процесі органогенезу піддаються інволюції. При кожному подальшому розподілі похідних дивертикула вольфового протоку формуються 3 подальші генерації трубочок (В. П. Проняєв, 1980).

1 Організація ендокринного апарату нирки

До ендокринного апарату нирки відносять юкстагломерулярний комплекс, що синтезує ренін і еритропоетин, і интерстициальні клітини мозкової речовини, які секретують простагландини.

Юкстагломерулярний комплекс розташовується в області судинного полюса ниркового тільця (мал. 53). Він складається з 4 морфо-функціонально взаємозв'язаних компонентів: 1 – навколоклубочкових гранульованих клітин афферентної артеріоли; 2 – агранульованних клітин Гурмагтіга; 3 – macula densa, утворених групою клітин дистального звитого канальця, і 4 – МК або інтеркапилярних клітин. Перераховані компоненти здійснюють ендокринним шляхом авторегуляцію мікрогемодинаміки в клубочковій капілярній сітці і впливають на рівень системного АД. Інтерес до вивчення структурної організації юкстагломерулярного комплексу особливо зріс з тих пір, як було встановлено важливе значення ренопресорного механізму в патогенезі реноваскулярної гіпертензії, що виникає при порушенні циркуляції в системі ниркової артерії на ґрунті первинних оклюзійних уражень нирок, які викликають в них ішемію.

Відомості про будову вказаних компонентів юкстагломерулярного комплексу, отримані за допомогою світлового мікроскопа, були протягом останніх двох десятиріч значно розширені і доповнені дослідженнями на електронномікроскопічному рівні. Основну спеціалізовану структуру юкстагломерулярного комплексу складають ЮГК, розташовані асиметрично в середній оболонці приносної клубочкової артеріоли. Ці гістогенетичні перетворені гладком'язові клітини близькі по будові до епітеліоідних клітин