Венозне русло нирки, навпаки, володіє значними резервними можливостями. Усередині нирки серед різних венозних з'єднань виділяються постійні анастомози, розташовані в 2 ярусу - в основі піраміди по її боках, у верхівок і між сусідніми пірамідами (Е. А. Клебанова, А. К. Ковешникова, 1954). Хоча одномоментна перев'язка v. renalis приводить до необоротних змін в нирці, описані вище екстраренальні венозні комунікації при частковій блокаді цієї вени можуть забезпечити достатньо широкий дренаж крові в системі портокавальних і кавакавальних анастомозів. Знання анатомії цих обхідних судин має значення для розуміння шляхів перенесення інфекції, зокрема розкриття механізму етіології паранефритів.

Великі компенсаторні можливості венозного русла нирки встановлені в хронічних дослідах на кішках з послідовним видаленням в них ділянок задньої порожнистої вени краниальніше і каудальніше ниркових вен. Відтік крові з нирок в цих складних умовах відбувається через венозне сплетення жировий і фіброзної капсул, яке пов'язане з дренажними шляхами нирки, наднирковими і іншими венами (Ф. В. Судзіловській, 1958).

2.4 Варіанти ниркової артерії і вени.

Часті варіанти аа. renales пояснюються умовами їхнього виникнення з багатьох сегментальних гілок дорсальнойї аорти. Незначні зміни в процесі розвитку можуть викликати затримку їхнього злиття, що призводить до збільшення числа ниркових артерій. Якщо в ході ембриогенезу переважаючою виявляється не та інтермедиарна гілка, яка звичайно перетворюється в стовбур ниркової артерії, то виникає аномалія її відходження.

М. А. Тіхоміров (1900) систематизував дані про варіанти числа, положення і мінливості галуження ниркових артерій. Нормальні по числу відходження ниркові артерії зустрічаються в 74,4 %. Кількість ниркових артерій варіює від 1 до 6. Найбільш часто при одиночній лівій артерії є 2 праві. Окрім черевної частини аорти джерелами додаткових ниркових артерій можуть бути suprarenalis media, II і III aa. lumbales, права гілка. hepaticae. colica dextra. iliaca externa і ін. При множинних артеріях верхня або нижня ниркоподібна артерія вступає не через ворота нирки, а в її верхній або нижній полюс. Среді варіантів галуження наголошуються наступні випадки: 1) одна з гілок ниркової артерії проходить через паренхиму органу до жирової капсули, 2) від правої. renalis відходжує hepatica, а від лівої - гілка до підшлункової залози, 3) від ниркових артерій відходжують артерії до яєчка (яєчнику), поперекові артерії, гілка до тонкої або товстої кишки, 4) надкомплектні артерії до надниркової, сечового пузиря і ін.

Кількість варіантів ниркової артерії і її віття надзвичайно велика. А. renalis при вступі до воріт нирки може неділитися на 2 головні дольового гілки, як це вказано на початку даного розділу; кількість і характер можливих варіантів, описаних багатьма авторами, у тому числі і розподіли сегментальних артерій, великі. Так. renalis може не ділитися на переднє і заднє віття, а продовжуватися у воротях нирки у вигляді переднього віття, яке потім віддають верхні, середні і нижні сегментальні артерії або розподіляються кожна на декілька варіюючих груп судин (М. L. Ajmani, К. Ajmani, 1983).

Додаткові ниркові артерії мають менший діаметр просвіту, чим основний стовбур судини. Перетинаючи сечовід, така аберрантна артерія може здавлювати його і порушувати відтікати сечі. Перетин додаткових артерій при оперативному втручанні чреватий розвитком сегментарного некрозу нирки. Відомості про частоту додаткових побічних артерій суперечливі.

За даними А. П. Ерохина (1983), вони зустрічаються в 25-30 %, за повідомленням М. L. Ajmani, К. Ajmani (1983), - в 2 % випадків. Мабуть, принцип ідентифікації цих артерій вимагає уточнення.

Хід і розподіл ниркових вен характеризуються великою мінливістю. Так, ниркоподібна вена може бути не одиночною, а 2-4 стовбурами (частіше справа) роздільно впадати в нижню порожнисту вену. При низькому положенні нирки її вена йде знизу вгору або впадає в загальну подвздовшню вену. Число приток ниркових вен збільшується за рахунок однієї з поперекових вен своєї сторони, надниркової вени (справа).

Аномалії ниркових судин зустрічаються значно рідше, ніж варіанти. Розрізняють аномалії артерій, вен і артериіо-венозні свищі (А. П. Ерохин, 1983). Агенезія renalis частіше одностороння, поєднується з відсутністю нирки і зустрічається з частотою 1:1000 новонароджених. Аплазія цій артерії наголошується на тлі недорозвинутої ниркової паренхими. Просвіт її різко звужений або облитерирований. При гипоплазії renalis вона укорочена, деформована, діаметр просвіту зменшений на всьому протязі або обмеженій ділянці, частіше поблизу гирла артерії. При недорозвинутій м'язовій оболонці із заміщенням її фіброзної тканиною, розвивається природжена фібро-м’язова дисплазія renalis. Вкрай рідко спостерігається природжена аневризма ниркової артерії з можливим спонтанним розривом і кровотечею в зачеревний простір.

Всі вказані вади розвитку діагностуються за допомогою ниркової ангиографії, часто вони вимагають оперативного втручання з протезуванням ниркової артерії.

До аномалій ниркових вен, що мають клінічне значення, відносять розділення лівої з них на 2 стовбура, з яких передній проходить як завжди, а задній - слідує криво вниз і обходить черевну частину аорти ззаду. Іноді ліва ниркоподібна вена може мати відособлене ретро-аортне положення. Сдавлення таких аномальних стовбурів приводить до венозної ниркової гіпертензії і розпізнається при нирковій венографії.

2.5 Зміни судин нирок в умовах патології.

При загальній поразці серцево-судинної системи, викликаній ревматизмом,