Корінням глибоких лімфатичних судин мозкової речовини є витягнуті петлі лімфокапиллярів, орієнтованих уздовж подовжніх судинних пучків. Центральний лімфокапилляр пучка впадає в сплетення судин, що відводять, І порядку. В мозковому промінні коркового і міжпучкових ділянках мозкової речовини, де мале сполучній тканині, лімфатичні капіляри не знайдені. Із злиття лімфатичних судин І порядку утворюються судини, що відводять, II порядку, які оточують міждольові артерії і вени. У міру збільшення діаметра їхнього просвіту формуються лімфатичні судини III порядку, а із злиття останніх - IV і V порядків, які виходять в кожному міжсосочковому проміжку в синус нирки. Вони слідують уздовж віття ниркової артерії і вени, переважне попереду балії. Судини V порядку приймають відведення лімфосудини ниркових чашок, балії і фіброзної капсули. В слизовій оболонці чашок лиімфокапіляри утворюють густу сіть, її петлі оточують ниркові сосочки і впадають в лімфатичні судини миски, що відводять. В стіні останній визначаються слизові, м'язові і адвентициальні лімфатичні сплетіння (мал. 73).

На підставі вивчення препаратів фіброзної капсули нирки У. В. Купріянов (1965, 1969) встановив, що безклапанні лімфатичні капіляри переходять в посткапіляри, відмінні від капілярів тільки наявністю клапанів, утворених складками всієї стіни. Поступово остання ущільнюється за рахунок нарастання сполучнотканинного шару поверх ендотелія. В лімфатичній судині відбувається вже виділення внутрішньої оболонки, представленої одним ендотелієм, і зовнішньої оболонки – адвентиції. В міру укрупнення лімфосудин в їхній стіні з'являються м'язові елементи, не створюючі суцільного м'язового шару (рис. 74)

Відтік лімфи з миски відбувається в регіональні лімфатичні вузли, які розташовані в нирковій пазусі по ходу виносних лімфатичних судин. Останні діляться на передні і задні і дренують лімфу в лфмфатичні вузли, які розташовані в колі черевної частині аорти і нижньої порожнистої вени.

А. Н. Сизганов (1940), Д. А. Жданов (1952) описують декільки шляхів руху лімфи. З правої нирки передні лімфатичні судини після виходу з її воріт перетинають спереду нижню порожнисту вену і вступають в преміальне інтераортокавальні і преаортні вузли. Лімфатичні судини, які проходять сзаду ниркової артерії і вени слідують до ретрокавальних вузлів. З лівої нирки передні відводні судини вступають в преартольні і ліві латероаортальні вузли, в останні вливаються також задні лімфатичні судини.

З регіональними лімфатичними вузлами правої нирки зв'язані шляхи відтоку лімфи з правого наднирковика, правого яїчка (яічника), печінки, жовчного міхура, підшлункової залози. В регіонарні вузли лівої нирки вливаються лімфатичні судини лівого яєчка (яєчника), надниркової, тіла і хвоста підшлункової залози, сигмовидної кишки. Петлі лімфатичних капілярів фіброзної капсули нирки витягнуті упоперек її довгої осі. Вони дають початок судинам, що відводять, І, потім II порядку, які супроводжують кровоносні судини капсули. Разом з ними вони проб'ють фіброзну оболонку, проходять серед петель лімфатичних судин жирової капсули і прямують до воріт нирки.

Поверхневі лімфатичні судини черевини, передниркової фасції, жирової і фіброзної капсул зв'язані між собою, а окремі з них повідомляються з лімфатичними капілярами коркової речовини. Відтікав лімфи з нирки здійснюється в двох напрямах: велика її частина відводиться по глибоких лімфатичних судинах в описані вище регіональні лімфатичні вузли, а менша - по анастомозам глибоких лімфатичних судин з судинами оболонок нирок, а потім в ті ж регіональні вузли. В межах цих вузлів відбувається злиття лімфатичних судин ряду органів, що відводять: діафрагми, надниркової, печінки, підшлункової залози, сліпої кишки, червоподібного відростка, іноді яєчка (яєчника), органів малого тазу, задньої черевної стіни. Встановлені також зв'язку лімфатичних судин обох нирок між собою і з вказаними органами (В. Я. Бондарів, 1957; Ю. Е. Виренков, 1967, J. Nicolesco, 1930).

Лімфатичні судини коркової речовини нирки здійснюють специфічну функцію транспорту великої кількості білка, який постійно фільтрується через гломерулярні капіляри і резорбирується канальцевими клітками. Протягом однієї тільки доби в людини із загальної кількості гломерулофильтрата, рівної приблизно 170 л, в нирці фільтрується 42-51 г білків плазми крові. Значення фільтрації такої великої кількості білка можна оцінити, якщо врахувати, що загальна кількість циркулюючих білків плазми крові в людини масою 60 кг дорівнюють приблизно 200 г.

Лімфатична система нирок виконує велику роботу по транспорту з інтерстиція реабсорбованого проксимальними канальцями білка і інших речовин. В 1 хв в них утворюється близько 1 мл лімфи, тобто приблизно така ж кількість, як і сечі. Повноцінне відведення лімфи, в якій міститься 2,8- 3,7 % білка, забезпечується нормальною екскреторною диуретичною функцією нирки при звичайному метаболізмі ниркової тканини. Кількість білка в лімфі, що дренується з нирки за 1 добу, відповідає у фізіологічних умовах такому, проходячому через гломерулярний фільтр і резорбированому в канальцях. При розладі диуретичної функції резорбція білка лімфатичною системою порушується. Така недостатність лімфатичної системи нирок (лімфокапілярна форма резорбціонної недостатності), при якій затримується в тканинах грубодисперсний білок, спостерігається при гострому і подостром гломерулонефриті. Це приводить до набряку і гіпоксії тканини нирки, дистрофичним змінам епітелію канальців, які супроводжуються протеінурією, з подальшим склерозом нирки. Раніше всього ці зміни виникають в пірамідах із слабо розвинутими лімфатичними судинами, а також в корковій речовині (У. В. Серов, В. А. Кованев, 1962; . Babies, F. Renyi-Vamos, 1952). При хронічному гломерулонефриті із зморщенням нирок лімфатичне русло судин пірамід запустіває.

Перетин лімфатичних судин в області воріт нирки призводить до інтерстиціального набряку і