На частку мозкової речовини доводиться близько 7 %, а його внутрішньої зони – 1 % всього ниркового кровотоку. В перерахунку на одиницю маси кровопостачання цієї тканини все ж таки значне. Менше кровопостачання обумовлено не мізерною васкуляризацією, як ми бачили, воно забезпечується прямими медулярними судинами, а тим, що ці судини мають значну довжину і вузький просвіт, що створює в кожному з них високий опір кровотоку при невеликій різниці тиску. Звуження або розширення цих судин під впливом адрен- і холінергічних нервів може впливати на механізм концентрації сечі (Б. Фолков, Е. Нил, 1976; К. Thurau, 1964). Кровопостачання сосочків пірамід забезпечується спиралевидними судинами, що відходять від початкових відділів міжпайових артерій. Вони вступають в співустя з капілярною сіткою прямих судин пірамід.

Ниркові чашки і миска кровопостачаються судинами, що відходять від міжпайових і сегментарних артерій, що проходять в sinus renalis. Вони утворюють в стінах цих екскреторних шляхів складні по будові сплетення. Багато з артеріол мають характерний спиралевидний хід. Мікроціркуляторне русло складається з типових для нього артеріальних і венозних ланок. В області зведень малих чашок під епітелієм є густа капілярна сіть. На рівні основи сосочків, в місцях фіксації до них чашок, з сітки виникають форникальні вени, які окаймляють чашки і впадають в міждольові або дугові вени. Суміжні форникальні вени анастомозирують між собою і утворюють вздовж дугоподібної лінії, відповідно рівня прикріплення малих чашок до сосочків, густе форникальне венозне сплетіння. Це сплетення грає важливу роль у виникненні пієло-синусного і цієло-венозного рефлюксів, реабсорбції вмісту миски (А. Я. Питель, 1959). Верхні сечовивідні шляхи мають не тільки прямі джерела васкуляризації, але і додаткові, обхідні живлячі судини, завдяки анастомозам екстра- і інтраренальних артерій (А. Н. Тіхоміров, 1967; В. Н. Вербіцкая, 1967; D. В. Moffat, J. Fourman, 1963; D. В. Moffat, 1975).

Стіни ниркових артерій складаються з трьох типових для артерій м'язового типу оболонок (мал. 65). На внутрішній з них місцями визначаються м'язово-еластичні потовщення у вигляді подушок. Вони розташовуються в місцях відходження міждольових артерій від дугових і междолькових – від міждольових. Такі, ділянками розміщені, пучки гладком'язових волокон зустрічаються і протягом внутрішньониркових артерій, а в місцях їхнього розподілу вони мають вид клиновидних потовщень, звернутих в просвіт судин. Всі ці утворення відносяться до замикальних пристроїв, що беруть участь в регуляції кровотоку в системі ниркової артерії (Г. В. Ковальовській, 1966; Ю. Г. Алексєєвській, 1969). До їхнього числа відносяться знайдені А. М. Віхертом (1966) валікоподібні потовщення, розташовані поблизу відходження приносних артеріол від междолькових артерій, які впорядковують надходженням крові в клубочки і можуть виключати їх з циркуляції. Крім того, вони регулюють секрецію реніну ЮГК, локалізованими в стіні приносної артеріоли, залежно від величини тиску крові в ній. В умовах патології ці микрожоми активно скорочуються, викликають ішемію коркової речовини і сприяють включенню юкстамедулярного шляху ниркового кровотоку.

При порушенні венозного відтіку від нирки з'являються морфологічні ознаки вено-артериальної реакції - гіперплазія внутрішньої оболонки різних галужень ниркової артерії, аж до артеріол, збільшується кількість м’язовоеластичних утворень, частина артерій перетвориться в судини замикаючого типу. Ці компенсаторно-пристосувальні зміни артеріального русла виникають рефлекторно при венозному повнокров'ї нирки і направлені на гомеостаз капілярного кровообігу (І. К. Есипова і співавт., 1971). Нервова регуляція ниркового кровотоку здійснюється серцево-судинним центром довгастого мозку. Самі симпатичні нерви значно не обмежують загальне кровопостачання нирок у спокої, але, як указують Б. Фолков, Е. Нил (1976), це не означає, що симпатичні дії не грають ролі в регуляції функції нирок. Епізодично ниркові судини можуть різко звужувати, наприклад під час реакції тривоги, в період важкої роботи, при крововтраті. Значення симпатическої іннервації в кортикальній вазоконстрикції з перерозподілом інтраренального кровотоку показане J. Trueta і співавторами (1947).

З віком в основному стовбурі і крупних галуженнях ниркової артерії спостерігається потовщення внутрішньої оболонки з розщеплюванням належної їй еластичної мембрани, а в більш дрібних артеріях - виразима еластична гіперплазія медії. Поступово розвиваються явища гломерулосклероза з колагенізациєю стін артеріол частини клубочків і їх гіалінозим (М. А. Захарьевськая, 1952).

2.2 Венозне русло.

По загальному розподілу і топографічним відносинам вени нирки в основному схожі з артеріями, але переважають по числу, діаметру просвіту гілок і кількості анастомозів, між ними. Вени коркової речовини займають поверхневе і глибоке розташування. Поверхневі вени збирають кров з капілярної сітки субкапсулярної зони коркової речовини, яка утворюється термінальними галуженнями междолькових артерій, виносних артеріол периферичних клубочків і судин фіброзної і жировий капсул нирки. 5-7 цих стовбурів променеподібно сходяться до центру, утворюючи зірчасті вени, vv. stellatae.Они розташовуються безпосередньо під капсулою і особливо численні в нирці людини.

Від центральної частини зірчастих вен донизу починаються vv. corticales radiatae, які переходять в междолькові вени. Останні приймають кров з капілярів глибоких шарів коркової речовини, утворених галуженнями виносних артеріол клубочків. Vv. interlobulares проходять поряд із однойменними артеріями. В юкстамедулярній зоні вони заздалегідь зливаються по дві. З капілярної сітки пірамід кров відтікала по venulae rectae pyramidum, які слідують до прикордонного шару разом з справжніми і несправжніми прямими артеріолами. Вони впадають у вігнуту частину дугових вен і частково в vv. interlobulares (мал. 66).

Від дугових вен відтік крові здійснюється в міжпдольові вени, vv. interlobares, проходячі між пірамідами в ниркових стовпах, паралельно з однозначними артеріями. На рівні ниркових сосочків в малих чашок 6-8 цих вен обмінюються анастомозами,