Реферат на тему:

Ознаки життя, тести на виявлення ознак життя. Непрямий масаж серця і штучна вентиляція легенів.

Смерть потерпілого у багатьох випадках, коли немає явних ознак, може встановити тільки лікар. Тому всі ми зобов'язані подавати допомогу потерпілим у повному обсязі. Негайна допо-мога може принести успіх.

На питання, чи живий потерпілий, можна відповісти, якщо провести ряд нескладних тестів, спрямованих на оцінку стану кровообігу і дихання.

Рух крові судинами, як відомо, забезпечується скорочен-нями серця, що викликають пульсацію артерій та інших судин організму. Такт пульсації судин відповідає тактові скорочень серця, утворюючи загальний пульс, який можна визначити на великих магістральних судинах, що проходять близько до по-верхні тіла. Такими судинами є сонна артерія, променева та стегнова. Найчастіше пульс вимірюють на променевій та сонній артеріях.

Пульс на променевій артерії визначається на зап'ястку біля основи великого пальця у заглибленні між двома кістками (мал. 28). Для цього потрібно покласти на це місце три пальці і злегка натиснути. Не слід визначати пульс великим пальцем, оскільки в ньому відчувається власна пульсація судин і можна легко сплутати власний пульс з пульсом потерпілого.

Мал.1. Визначення пульсу на зап'ястку.

Пульс на сонній артерії знаходиться у заглибленні нижче щелепної кістки, праворуч чи ліворуч від гортані. Його визна-чають так само трьома пальцями (мал. 2).

Роботу серця можна перевірити також прикладанням вуха до лівої половини грудей трохи нижче від соска.

Дихання можна перевірити кількома способами. По-пер-ше — це ритмічне підняття та опускання грудної клітки. У ви-падку, коли дихання поверхове і не супроводжується значним розширенням грудної клітки, його можна виявити за допомо-гою пір'їнки чи шматочка вати, який треба піднести до рота чи ніздрів. Про наявність самостійного дихання також вка-зує запотівання дзеркальця, піднесеного до ротового отвору (мал. 3).

У живої людини спостерігається реакція зіниць на світло. Якщо відкрити повіки і освітити електричною лампою чи сірником (не підносьте близько!), зіниці звужуються. Вдень цю реакцію можна перевірити таким чином: відкрити повіки і прикрити очі потерпілого долонею, а потім швидко забрати її — скорочення зіниць неодмінно свідчить, що людина жива (мал. 31). Але слід

пам'ятати, що у разі глибокого запаморо-чення реакція на світло може бути

відсутня або слабко вира-жена.

Мал. 2. Визначення пульсу на сонній артерії.

Мал. 3. Виявлення дихання.

Смерть має два етапи (фази). Це так звана клінічна смерть і біологічна смерть.

Клінічна смерть триває близько 5—7 хв і виникає через припинення циркуляції крові, що несе кисень і поживні речо-вини судинам головного мозку. Але незворотних змін ще не відбулося, оскільки клітини мозку живляться, використовую-чи внутрішні резерви. Якщо в цей період відновити кровообіг і дихання, то загибелі клітин мозку можна уникнути.

У разі, коли після зупинки серця минає більше часу, нервові клітини кори великих півкуль починають швидко гинути. Якщо кровообіг відновлено у період до 10 хв, людину ще мож-на врятувати, але є вірогідність, що вона залишиться інвалідом. Коли за цей час реанімація не дає результатів, на-стає біологічна смерть.

Мал. 4. Реакція зіниць на світло: а — реакція наявна; б — реакція відсутня.

Мал. 5. Зміна зіниць після смерті.

Біологічна смерть характеризується наявністю абсолютних ознак смерті. Такими ознаками є каламутна рогівка ока, яка швидко висихає. Якщо стиснути око з боків пальцями, то роз-ширена колоподібна зіниця (мал. 5, а) набуває вигляду щіли-ни (мал. 5, б), що нагадує котяче око. Через деякий час кров під власною масою перетікає у тканини, що лежать нижче, утворюючи трупні плями. У людини, яка лежить на спині, вони спочатку з'являються на лопатках та сідницях.

Через 2—4 год після смерті починається трупне задубіння. Воно зумовлене напруженням усіх м'язів тіла в результаті біохімічних процесів розкладу. У цьому стані тілу неможливо надати іншого положення.

Отже, якщо немає впевненості, що наступили абсолютні ознаки смерті, слід негайно вжити заходів щодо реанімації потерпілого.

Непрямий масаж серця і штучна вентиляція легенів

Суть штучної вентиляції легенів (штучного дихання) поля-гає у примусовому введенні повітря в легені. Вона застосо-вується у випадках зупинки дихання, а також за наявності не-правильного чи майже непомітного дихання. Найефективніше цей прийом проводити за допомогою спеціальних апаратів для штучного дихання (типу РПА-1) чи S-подібної трубки для вве-дення у гортань (мал. 33). У разі відсутності таких пристроїв штучну вентиляцію легенів проводять різними способами. Найкращим з них є спосіб «з рота в рот», оскільки у цьому випадку в легені потерпілого потрапляє близько 1,5 л повітря, що дорівнює об'єму одного глибокого вдиху.

Перш ніж приступити до процедури вдування повітря, слід покласти потерпілого на спину і перевірити прохідність ди-хальних шляхів, що є основною умовою для ефективного штуч-ного дихання. Голову максимально відводять назад. Якщо щелепи стиснуті, слід натиснути на під-боріддя і відкрити рот. Потім за допомо-гою серветки очистити рот потерпілого від слини, слизу чи блювотних мас; на ро-товий отвір покласти серветку і затиснути пальцями ніс. Далі слід зробити глибо-кий вдих, прикласти свої губи до губів потерпілого, створивши герметичність, і з силою вдути повітря.

Щоразу необхідно вдувати таку порцію повітря, яка викликала б максимально повне розширення легенів, що можна спостерігати за рухом грудної клітки. Не-великі порції повітря не дають ефекту. Повітря вдувають ритмічно 16—18 раз на хвилину до появи у потерпілого власного дихання.

Мал. 1. Апарат для штучної вентиляції легенів РПА-1.

Якщо у потерпілого є переломи щелеп чи складні поранення ротової порожнини, штучне