Реферат на тему:
Первинні дефіцити антитілоутворення
Первинні імунодефіцити — генетично детерміновані захворювання, зумовлені порушенням комплексу реакцій, необхідних для елімінації чужорідних агентів з організму і розвитку адекватної запальної відповіді. Їх типовими проявами є тяжкі бактеріальні, вірусні, грибкові інфекції, аутоімунні захворювання і підвищена схильність до розвитку злоякісних новоутворень. На даний час описано понад 100 форм первинних імунодефіцитів.
Найбільш поширеними первинними імунодефіцитами є дефіцити антитілоутворення, що характеризуються наявністю гіпогамаглобулінемії. Спектр дефіцитів антитіл різноманітний — від тяжких дефіцитів продукції всіх антитіл до відносно легких форм, що характеризуються порушенням продукції специфічних антитіл при нормальній концентрації імуноглобулінів. Тяжкі форми гіпогамаглобулінемій, такі як спадкова гіпогамаглобулінемія та загальний варіабельний імунодефіцит, є рідкісною патологією, тоді як селективний дефіцит IgA та дефіцит субкласів ІgG зустрічаються досить часто.Відповідно до імунологічного фенотипу виділяють дефіцити одного або більше класів імуноглобулінів, субкласів ІgG або специфічних антитіл із нормальною концентрацією імуноглобулінів.
1. Дефіцит імуноглобулінів:
- спадкова гіпогамаглобулінемія;
- гіпер-ІgМ-синдром;
- загальний варіабельний імунодефіцит;
- транзиторна гіпогамаглобулінемія раннього дитячого віку;
- дефіцит ІgМ;
- дефіцит ІgА.
2. Дефіцит субкласів ІgG (може бути нормальна концентрація ІgG):
- дефіцит ІgG1;
- дефіцит ІgG2:*
з дефіцитом ІgА,*
з дефіцитом ІgG4,*
з дефіцитом ІgА та ІgG4;
- дефіцит ІgG3;
- дефіцит ІgG4.
3. Дефіцит специфічних антитіл при нормальній концентрації імуноглобулінів. За етіологією дефіцити продукції антитіл розподіляють на генетичні, вторинні та транзиторні.
Клінічні прояви дефіцитів антитілоутворення
Рецидивуючі інфекції — найперші клінічні прояви, зазвичай розвиваються на 5–7-му місяці життя, після зниження рівня материнських антитіл (табл.1). Спостерігаються повторні інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, спричинені грампозитивними (пневмококи, стрептококи, стафілококи) та грамнегативними інкапсульованими (H.influenzae, менінгококи) бактеріями. Інфекційний синдром характеризується високою частотою та тяжкістю ускладнень (мастоїдит, хронічна оторея, абсцес мозку, емпієма).Деякі інфекційні синдроми характерні для певних дефіцитів антитіл, наприклад фатальний ентеровірусний менінгоенцефаліт у дітей з Х-зчепленою агамаглобулінемією, рецидивуючі лямбліозні інфекції у дітей із дефіцитом ІgА. Слід пам’ятати, що дефіцит антитіл може спостерігатися у пацієнтів із різноманітними, іноді різнорідними захворюваннями, такими як хромосомні аномалії або метаболічні хвороби. Пацієнти з рецидивуючими інфекціями потребують оцінки антитіло-опосередкованого імунітету, незалежно від фонового захворювання. Серед неінфекційних проявів дефіцитів антитілоутворення (табл.2) слід виділити хронічну тромбоцитопенію та нейтропенію. Відсутність мигдаликів та аденоїдів, плазматичних клітин у слизовій оболонці кишечника дозволяє запідозрити найтяжчу форму дефіцитів антитілоутворення — спадкову гіпогамаглобулінемію. Пацієнти з дефіцитами антитіл можуть нормально розвиватися, незважаючи на часті та тяжкі рецидивуючі інфекції дихальних шляхів. Для цих хворих також характерні безсимптомні періоди. У деяких випадках рецидивуючі інфекції розвиваються після першого року життя. Клінічні прояви у хворих на загальний варіабельний імунодефіцит можуть починатися у будь-якому віці. Рецидивуючі інфекції у дітей асоціюються не тільки з дефіцитами антитілоутворення. Часті респіраторні вірусні інфекції у дітей, що відвідують дошкільні заклади або живуть зі старшими братами і сестрами, рецидивуючі стрептококові захворювання, рецидивуючі інфекції сечовидільної системи нерідко зустрічаються у дітей без імунодефіцитів. Диференційна діагностика рецидивуючих інфекцій у пацієнтів із дефіцитами антитілоутворення зі структурними аномаліями, муковісцидозом, алергічними захворюваннями потребує детальної оцінки анамнезу, фізичного обстеження та лабораторної діагностики. Алергічна риносинусопатія може бути подібна до симптомів інфекційного синуситу. Вона супроводжується набряком, обструкцією, надлишковою продукцією слизу, що створює сприятливі умови для розвитку бактеріальної суперінфекції. Водночас дефіцити антитілоутворення можуть співіснувати з подібною патологією, посилюючи чутливість до рецидивуючих інфекцій. Отже, для виявлення дефіцитів антитілоутворення необхідна висока настороженість усіх фахівців, які спостерігають хворих із рецидивуючими та незвичайними інфекціями.
Принципи оцінки антитілоопосередкованого імунітету
1. Визначення рівня сироваткових імуноглобулінів G, A, M, E.
2. Визначення рівня субкласів ІgG.
3. Визначення специфічних антитіл до білкових та полісахаридних антигенів: антитіл до дифтерійного та правцевого анатоксинів, ізогемаглютинінів, антитіл до пневмококового полісахариду.
4. Визначення кількості В-клітин.
5. Оцінка функції Т-клітин.
6. Визначання дефекту гена або молекули.
1. Визначення концентрації циркулюючих імуноглобулінів — ІgG, ІgA, ІgМ, ІgЕ — є скринінговим методом дослідження імунологічного фенотипу синдрому дефіциту антитіл. При цьому обов’язково враховуються вікові особливості концентрації імуноглобулінів. Також слід пам’ятати, що концентрація імуноглобулінів відображає рівень антигенного навантаження. Це означає, що в імунокомпетентних пацієнтів із частими рецидивуючими інфекціями, що розвиваються внаслідок структурних аномалій або надмірної експозиції патогенів, має бути висока концентрація імуноглобулінів. Тому низька або знижена концентрація імуноглобулінів у пацієнта з частими рецидивуючими інфекціями може свідчити про дефект продукції антитіл.
2. Визначення концентрації субкласів ІgG не належить до рутинних методів дослідження антитіло-опосередкованого імунітету і проводиться за наявності відповідних показань. При інтерпретації отриманих результатів слід проявляти обережність, оскільки концентрація субкласів ІgG може коливатися залежно від віку дитини. Крім того, правильна оцінка цього показника ускладнена варіабельністю результатів, отриманих у різних лабораторіях.
3. Важливим елементом оцінки гуморального імунітету є визначення можливості пацієнта продукувати специфічні антитіла до мікробних антигенів. Для того, щоб отримати повну картину продукції антитіл у обстеженого пацієнта, необхідна оцінка здатності виробляти антитіла до білкових та полісахаридних антигенів.Обстеження з метою вивчення гуморальної відповіді на бактеріальні полісахаридні антигени, як правило, комплексне і включає визначення концентрації анти-А- та анти-В-ізогемаглютиніну та відповіді на полісахаридні вакцини.
4. Визначення рівня В-клітин необхідне лише у випадку виявлення суттєвих аномалій концентрації імуноглобулінів. Оскільки В-клітини становлять усього 10–15% від загальної кількості лімфоцитів, їх відсутність або знижена кількість не впливають на загальне число лімфоцитів, що фіксується в загальному аналізі крові. За необхідності рівень В-клітин визначається методом проточної цитофлюорометрії з використанням моноклональних антитіл проти специфічних маркерів (СD19 або СD20).
5. Обстеження клітинного імунітету (визначення субпопуляцій Т-лімфоцитів та їх функцій) у більшості випадків синдрому дефіциту антитілоутворення не