Діагностика. Під час формулювання діагнозу необхідно визначити ступінь тяжкості (легкий, помірний, тяжкий), характер перебігу хвороби, локалізацію головного мозку та провідні неврологічні синдроми. За наявності внутрішньочерепної гематоми вказують ії передбачувану локалізацію. Необхідно проаналізувати клініко-анамнестичні дані, звернути увагу на неврологічні симптоми, які виявляються на 3–4-ту добу життя і зберігаються в подальшому. Дослідження спинномозкової рідини проводять при вираженій внутрішньочерепній гіпертензіі, повторних судомах (характерна наявність еритроцитів понад 1000 мкл, підвищення вмісту білка). Проводять дослідження очного дна, використовують нейросонографію, комп’ютерну томографію, реоенцефалографію, ехоенцефалографію, при підозрі на переломи кісток черепа —краніографію. Додатково проводять визначення рівня глюкози в сироватці крові та спинномозковій рідині (діагностичним критерієм є зниження показника співвідношення глюкози в спинномозковій рідині та крові до 0,4).

Лікування. Забезпечують максимальний спокій, щадне сповивання і виконання різних процедур; “температурний захист” — дитину поміщають у кувез, де температура становить 30–33 0С.

Годувати розпочинають грудним зцідженим молоком через 12–24 год після народження залежно від тяжкості стану. До грудей матері дитину прикладають тільки після зниження гострих симптомів внутрішньочерепного крововиливу (звичайно на 7–8-й день життя) спочатку 1 раз у присутності лікаря, а далі кількість годувань груддю поступово збільшують.

Хірургічне лікування показане новонародженим зі швидко прогресуючими субдуральними гематомами, крововиливами в задньочерепну ямку з метою евакуації внутрішньочерепних гематом. Новонародженим із поверхневої субдуральною гематомою показане субдуральне проколювання для видалення крові та зниження внутрішньочерепного тиску.

У комплексі терапевтичних заходів провідною є дегідратаційна, антигеморагічна і седативна терапія. Для дегідратації, щоб зменшити набряк мозку, застосовують внутрішньовенне введення плазми, 10%-го розчину глюкози, призначають лазикс дозою 1–2 мг/кг. Із антигеморагічних засобів застосовують вікасол 0,2–0,5 мл (2–5 мг) 1%-го розчину внутрішньовенно або внутрішньом’язово і дицинон (етамзилат) — 0,5–1,0 мл 12,5 %-го розчину внутрішньовенно або внутрішньом’язово 2–3 рази на добу. З-поміж седативних препаратів призначають фенобарбітал по 5 мг/(кгЧ добу), діазепам 0,5%-й розчин по 0,04–0,1 мл/кг внутрішньовенно або внутрішньом’язово.

Якщо у новонародженого є судоми, проводиться протисудомна терапія. Фенобарбітал — препарат першої черги, з застосування якого зарубіжні спеціалісти рекомендують розпочинати протисудомну терапію у новонароджених. Його уводять внутршіньовенно повільно протягом 15 хв навантажувальною дозою 20 мг/кг маси тіла, що приводить до утворення через 5 хв адекватної протисудомної концентрації препарату в плазмі крові 15–20 мг/л. Протисудомний ефект зберігається близько 120 год, тому за умови усунення фактора, що спричинив судоми, достатньо однієї ін’єкції фенобарбіталу. За необхідності фенобарбітал призначають протягом 5–7 дн і після навантажувальної дози у подальшому його дають дозою 3,4 мг/(кгЧ добу), здебільшого ентерально 1 раз на добу.

Оксибутират натрію (ГОМК) також може застосовуватися для лікування судом новонароджених. Призначають його у вигляді 20%-го розчину внутрішньовенно повільно (!) дозою 100–150 мг/кг маси тіла. Ефект розвивається через 10–15 хв і триває 2–3 год і більше. При гіпокаліємії ГОМК протипоказана.

Пологова травма спинного мозку

Розрізняють три типи пологової травми спинного мозку: а) менінтеальні; б) ураження спінальних нервів із розривом або зміщенням нервових корінців і/або периневральним крововиливом; в) ушкодження спинного мозку.

Пологова травма виникає, як правило, з таких причин: утруднення під час виведення голівки плода при фіксованому плечовому поясі, витягування плода за допомогою екстрактора або щипців за голову; поперечне, сідничне положення плода; стрімкі пологи; великий плід; надмірна ротація голівки; інтенсивний захист промежини.

Вищезгадані фактори призводять до подальших змін: ушкодження хребта (підвивих першого і другого шийних хребців; розрив хребців, зв’язок); крововиливи у хребет і травма оболонок; ушкодження міжхребцевих дисків; ішемічні зміни в ділянці хребтових артерій.

Клініка. Ступінь вираженості клінічних симптомів залежить від рівня та тяжкості ураження. Hайчастіше меxaнiчниx ушкоджень зазнає шийний відділ хребта внаслідок пологової травми на рівні С3–С6.

Ураження спинного мозку на рівні С1–С4 проявляється тяжким паралічем дихальних м’язів, млявим паралічем м’язів шиї з обмеженням поворотів голови, анестезією шкіри у ділянці потилиці, центральною тетраплегією, парезом кишок, порушенням чутливості в ділянці ураження.

При верхньому типі парезу Дюшенна — Ерба (С5–С6) порушується функція проксимального відділу руки. Плече повернуте всередину, лікоть розігнутий, спостерігається пронація передпліччя, кисть іноді зігнута — симптом “руки ляльки”. Ушкоджуються м’язи, що відводять плече, повертають його назовні, піднімають вище горизонтального рівня, згиначі й супінатори передпліччя. М’язовий тонус в ураженій парезом руці знижений. Разом із парезом руки відзначаються і відставання лопатки від хребта.

Нижній дистальний тип парезу Дежерін — Клюмпке (С7–Т1): параліч (парез) м’язів кисті з подальшою слабкістю згиначів і пальців. Хапальний рефлекс відсутній, не вдається викликати долонно-ротовий рефлекс. Втрачається чутливість кисті. Відзначають наявність симптому Горнера — Бернара з відповідного боку.

Найчастіше спочатку виявляють тотальне ураження плечового сплетення — параліч Керера (С5–Т1–2). В ураженій парезом руці різко виражена м’язова гіпотонія. Рука висить, набирає положення пронації, нею можна легко обвити довкола шиї — симптом “шарфа”. Сухожильні рефлекси викликаються. Немає хапального та долонно-ротового рефлексів. Виражені периферичні розлади кровообігу — ціаноз, похолодіння, симптом “ішемічної рукавички”.

Парез діафрагми — синдром Коферата (С3–С5): наявність синдрому дихальних розладів різного ступеня тяжкості, ціаноз, дихання за типом “гойдалки”, під час вдиху живіт не вип’ячується, на боці травми не спостерігається втягування діафрагми під краєм ребер, дихання на боці ураження ослаблене.