РЕФЕРАТ
на тему:
Праобраз сучасних аптек в Галичині. Та характерні діяльності аптечних установ
ПЛАН
1. Кінець ХІХст.
2. „Реальні аптеки”.
3. Захист власності аптекарів.
4. Поганий стан аптек Галичини.
5. „Проект реформи аптекарства в Австрії”.
6. Аптеки Галичини.
7. Створення базових аптек.
8. Спеціальність фармацевт.
9. Приватновласницька монополія.
Література.
1. Кінець ХІХ ст.
Кінець XIX в. ознаменувався значним розвитком аптечної справи в Європі. Турбота про здоров'я людей стає справою держави, що дозволяє боротися з важкими захворюваннями і масовими епідеміями. Особливого розвитку аптекарство досягло у Франції, Італії, Бельгії, Греції, Туреччині і Америці. В цих країнах пред'являлися високі вимоги до фармацевтів, за ними зберігалося право вільного вибору місця проживання і місця роботи.
В аптечній системі Росії, Пруссії і Австрії (до складу якої входила Галичина) в XIX в. наголошується ряд недоліків, які перешкоджають її розвитку. Існує аптечна монополія на право вільного продажу, спадкоємства і обмеження кількості аптек.
2. „Реальні аптеки”
Ще на початку XIX століття в Австрії існували «реальні аптеки». Згідно декрету надвірної канцелярії від 13 червня 1778 року «реальні аптеки» розділяються на так звані персональні аптеки і ті, що вільно продаються.
Персональні аптеки складали невід'ємну частину удома аптекаря, вписувалися в земельні книги, їх можна було вільно продати у власність будь-якій особі, навіть неспеціалісту, але керувати виробництвом лікарських засобів повинен був професіонал.
Аптеки, які вільно продавалися не вписувалися в земельні книги, їх могли продавати тільки фахівцям з відповідною фармацевтичною освітою.
Ухвала австрійського уряду від 24 жовтня 1843 року вводить в Галичині систему персональної (особистої) непродажної концесії для всіх знов створюваних аптек. Старі аптеки могли вільно продаватися і звільнялися від сплати боргів.
11 січня 1861 року набуває чинності розпорядження властей, що дає можливість власникам аптек обходити закон і знову зробити аптеки предметом купівлі-продажу.
Ухвала дозволяла вільно продавати і аптекарське оснащення. При цьому купець добивався надання йому нової концесії (дозволи). Власті відповідно до міністерського розпорядження від 2 березня 1883 року не могли відмовити у видачі концесії, якщо купець мав кваліфікацію для ведення аптеки.
Гальмувало розвиток фармації і обмеження кількості аптек, так зване «право numerus clausus».
Значні перешкоди стоять на шляху відкриття нових аптек. Чинять опір, перш за все, власники фармацевтичних установ, які бояться конкуренцію і, як наслідок, втрату доходів.
3. Захист власності аптекарів.
Щоб захистити власність аптекарів, уряд обмежує кількість аптек відповідно до кількості жителів, їх добробуту, а також залежно від географічного розташування. В Галичині в XIX в. (населення 6607816 жителів) одна аптека обслуговувала 25634 чоловік. В Львові (близько 150 тис. людина) було лише 13 аптек, в Кракові (близько 90 тис. жителів) — 11 аптек.
Порівнянний: у Франції, Англії, Італії, Голландії, Бельгії, Швейцарії одна аптека обслуговувала 2–3 тис. жителів, в Угорщині — 11 тис. людина, в Тиролі (частина Австрії) — 8046, в Австрії — 17 тисяч.
В Моравії (Чехія), Шленське (Польща) на 100 кв. км було 1–3 аптеки, в Галичині 1 аптека на 300 кв. км.
4. Поганий стан аптек Галичини.
З вищенаведених фактів виходить, що санітарне забезпечення Галичини в середині XIX в. було найпоганішим в Європі. Аптеки часто продавалися, що було причиною зростання цін на них.
Якщо в середині століття магістр фармації міг купити аптеку за 1,5–10 тисяч злотих, а в місті з населенням більше 10 тисяч жителів за 10–20 тисяч, то в кінці століття аптека у великих містах коштувала вже від 50 до 100 тисяч злотих.
Надвірний декрет від 24 жовтня 1843 року вимагав від аптекарів встановлення номінальної вартості «реальних аптек», що привело б до зниження цін. Але декрет не був так і реалізований.
Враховуючи, що населення Галичини щороку збільшувалося на 1/4 відсотка, а кількість аптек обмежувалася законом «numerus clausus», тобто залишалася незмінним, назріла необхідність реформи аптечної системи.
Найвидатніші лікарі того часу висловлювалися за введення особистої концесії (дозволи) і довічне право володіння аптекою. Подібне аптечне законодавство вже діяло в Данії, Швеції. Пруссії, Норвегії, частково — в Угорщині. Уряд Швейцарії працював над проектом закону про передачу всіх аптек в державну власність. В Швеції з 1834 року аптекарям видавалися тільки персональні концесії.
5. „Проект реформи аптекарства в Австрії”
В 1897 році завдяки австрійським магістрам фармації Й. Мицку і Г. Гофману і всеавстрійскому фармацевтичному суспільству був виданий «Проект реформи аптекарства в Австрії». Основна мета — введення для всіх аптек в державі неуспадкованої, не продавалася, прогресивної особистої концесії при одночасному відшкодуванні їх вартості власникам аптек (за допомогою викупу).
Введення особистої концесії є важливим кроком в реформі аптекарської справи. Згаданий законопроект передбачав, перш за все, викуп державою за державні засоби всіх, без виключення, аптек — як реальних, так і концесійних. Для оцінки вартості кожного приміщення пропонувалося створити спеціальну комісію, яка складалася б з представників уряду і аптекарів. Вартість концесії дорівнювала потрійній сумі товарообігу аптеки за останні 5 років. Задача комісії — визначити оборот на підставі аптекарських книг, використаної сировини і т.п. Інвентар і запаси матеріалів залишалися приватною власністю продавця. Крім того, власник аптеки, за проектом закону, залишав за собою довічне право керувати даною аптекою.
Розрахунок з власниками при викупі аптек в державну власність міг проводитися наявними або спеціальними чотиривідсотковими облігаціями, а також іншими цінними паперами у разі, коли власник аптеки відмовлявся надалі керувати аптекою.
Передбачалося, що власник концесії щороку платитиме до державного бюджету 3% вартості аптеки грошовою готівкою або цінними паперами. Цей процес тривав би 30–50 років, аж до