Реферат
на тему:
Прийняття християнства та його вплив на розвиток медицини. Монастирські лікарні.
За давньоруської держави ще до прийняття християнства лікуванням займалися ворожбити і знахарі - всілякі відуни, обавники, потворники і кудесники, - які лікували за допомогою трав у парі із закляттями і замовляннями. З прийняттям християнства рівень медичних знань підвищився, бо Русь увійшла в тісні стосунки з Візантією. Учений лічець, або лічитель зайняв місце знахаря. Всі лічителі належали до церковних людей, що підлягали єпископському судові. Перші шпиталі також виникали і діяли при церквах і монастирях. Але паралельно з цим відбувався розвиток народної медицини, були широко розповсюджені різні методи народного лікування.
В той час вже були відомі такі хвороби, як златяниця (жовтячка), вдушь (астма), усові (запалення плеври), падуча неміч (епілепсія), огнева (тиф), трясучка (малярія), мозоліє (бубонна чума), сухотка (сухоти, туберкульоз), розслабнення (параліч) та інші.
Найдавніший у місті Самборі шпиталь був при церкві Св.Пилипа (так звана Забрамна церква, яка знаходилась десь між вул. Валовою і вул. Леся Курбаса). Про нього згадується у другій половині XIII ст., він містився у церковному домі і доки існував невідомо, можливо до 1795 року, коли церква Св.Пилипа була зруйнована. В короткому хронологічному літописі Самбора за 1760 рік є згадка про цю церкву і шпиталь при ній. Його називали "Народною Лічницею". Перший протомедик Галичини доктор медицини Віденського університету Андрій Крупинський надав "Народній Лічниці" широкомасштабного характеру: в 1774 році у ній відкрито фізіотерапевтичне відділення, керував ним доктор Венцент Кузя; гінеколого-акушерське і хірургічне відділення, керував доктор медицини Абрахам Вайсснер.
При "Народній Лічниці" церкви Св.Пилипа діяло лікарсько-акушерське товариство і консультаційний центр для акушерок Самбірської округи.
Протомедик Галичини А.Крупинський планував відкрити в Самборі медичну школу широкого профілю. У вересні 1773 року він розробив заходи для відкриття медичної і фармацевтичної школи в місті. Але його планам перешкодила передчасна смерть.
Можливо, що лікарня (шпиталь) існувала й при церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Є відомості, що 24 лютого 1798 року перемиський єпископ Онуфрій Шумлянський передав 1000 золотих Самбірському шпиталю при церкві. Церкви Св.Пилипа вже не існувало, отже, це, мабуть, був шпиталь при церкві Різдва Пресвятої Богородиці.
У XVI ст. поляки мали в місті дві лікарні: одна при монастирі домініканів (шпиталь Св.Миколая), а друга - у будинку біля польського костелу (будівля не збереглася). Вона проіснувала до початку ХІХ ст., тобто до побудови над Дністром великої міської лікарні на місці королівського замку. Шпиталь Св.Миколая існував до 1 квітня 1788 року, коли розпустили орден домініканів. У 1797 році польський парох Жепецький заснував у давньому монастирі новий шпиталь Св.Миколая, але за браком фондів його було зачинено. В 1806 році аптекар Спауста влаштував у монастирських приміщеннях лікарню для убогих, яка проіснувала до 1834 року.
У 1825 році на місці королівського замку збудовано міську лікарню на 45 ліжок з відділеннями: терапевтичним, хірургічним, інфекційним. У 1889 році в Самборі було 6 докторів медицини, в тому числі 2 хірурги, а також 7акушерів
Багатовікове панування Польщі та Австро-Угорщини на Західній Україні було причиною економічної та культурної відсталості цих земель. Колоніальна політика загарбників тяжко позначилась на медико-санітарному стані Східної Галичини та здоров`ї населення. Тяжкі соціально-економічні умови життя населення, майже повна відсутність лікувальних закладів, голод і злидні були причиною масових захворювань. Медичне ж обслуговування населення було вкрай незадовільним. Дуже часто в ті часи лютували епідемії холери та чуми. У 1602 році Самбірщину спіткала епідемія холери, від якої померло багато людей. У 1701 році від холери померло понад 3 тисячі мешканців міста. В 1705, 1706 та 1710 роках в місті вибухнула епідемія чуми та холери, в 1770 та 1771 роках - ще одна епідемія холери. Останній спалах епідемії холери відбувся в 1776 році. Тоді померло 2/3 населення Самбора. В ті часи також були поширені такі хвороби, як чорна віспа, тиф, дизентерія. Епідемії цих хвороб забирали в могилу сотні і тисячі людських життів по всій Галичині. Широко були розповсюджені туберкульоз, малярія, трахома, венеричні захворювання.
Не дивлячись на високу захворюваність та смертність, що вимагало рішучих дій, уряд не проявляв ніякого піклування про охорону здоров`я. Особливо тяжка ситуація була з наданням медичної допомоги на селі. Тут зовсім не було медичних установ і майже не було лікарів. Не існувало єдиної державної чи громадської системи організації охорони здоров`я. Це не давало можливості правильно здійснювати заходи по покращенню медико-санітарного обслуговування населення і по боротьбі з епідеміями зокрема.
Позбавлене найелементарнішої медичної опіки, населення змушене було лікуватись відомими йому народними засобами та вдаватися за допомогою до знахарів.
З усіх народних методів лікування на Самбірщині, як і в інших місцевостях, найбільш поширеними були засоби рослинного походження. Види рослинних ліків і технологія їх виготовлення були досить різноманітними. З лікувальною метою використовували квіти, траву і сік свіжих рослин, рослинні відвари та настої, порошки (з висушеної рослини або кореня), мазі, компреси.
Характерною особливістю бойківської народної медицини було широке застосування з лікувальною метою овочів, зернових і технічних культур (буряк, капуста, картопля, петрушка, морква, цибуля, часник та ін.).
Різноманітним був арсенал лікувальних засобів тваринного походження. З них вживали з лікувальною метою молочні вироби, що до певної міри зумовлено розвитком тваринництва. Всюди на Самбірщині кислим молоком лікували хвороби очей, а гаряче кип`ячене молоко рекомендували пити при захворюваннях застудного характеру.
Різноманітні тваринні