РЕФЕРАТ
на тему:
Психосоматичні розлади та їх лікування
.
Визначення психосоматичних розладів
ПСР – група хворобливих станів, що проявляються загостренням соматичної патології, формуванням спільних, які виникають при взаємодії соматичних і психічних факторів симптомокомплексів – соматизованих психічних порушень, психічних розладів, що відображають реакцію на соматичні захворювання [8].
До того ж у низці ПСР розглядають порушення психіки, які часто супроводжуються соматичною патологією, а також психічні відхилення, що виникають при неефективному лікуванні захворювань внутрішніх органів та оперативних втручаннях, які перебігають з ускладненнями або потребують декількох етапів хірургічних операцій.
Питання класифікації і номенклатури ПСР
Різноманітні ПСР поєднує одна загальна ознака – сполучення порушень психічної і соматичної сфери і пов’язані з цим особливості клінічного обстеження та лікування, що зумовлює тісне співробітництво лікарів-інтерністів та психіатрів.
У міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ-10) термін «психосоматичні хвороби» не використовується з огляду на його значення в різних мовах та різні медичні традиції, а також для того, щоб не виникало думки, нібито при інших захворюваннях психологічні фактори не мають значення в їх виникненні та перебігу. Розлади, що були визначені як психосоматичні в інших класифікаціях, у МКХ-10 знаходяться в рубриках: соматоформні розлади F45; розлади прийняття їжі F50; психологічні та поведінкові фактори, пов’язані с розладами або захворюваннями, що класифіковані в інших рубриках F54 [3]. Для реєстрації соматичного стану використовується свій код у сполученні з рубрикою F54. До ПСР на цей час відносять функціональні захворювання органів травлення.
А. Захворювання стравоходу
А1. Відчуття підкочування клубка до горла.
А2. Румінаційний синдром – стравохідна блювота, що виникає без попередньої нудоти (зригування та пережовування їжі).
А3. Функціональний біль у грудній клітці, можливо, гастроезофагеального походження.
А4. Функціональна печія.
А5. Функціональна дисфагія.
А6. Неспецифічні функціональні розлади стравоходу.
В. Гастродуоденальні захворювання
В1. Функціональна диспепсія.
В1а. Виразковоподібний варіант функціональної диспепсії.
В1b. Дискінетичний варіант функціональної диспепсії.
В1с. Неспецифічний варіант функціональної диспепсії (функціональна диспепсія невстановленого характеру).
В2. Аерофагія.
В3. Функціональна блювота.
С. Кишкові розлади
С1. Синдром роздратованої товстої кишки.
С2. Функціональне здуття живота.
С3. Функціональний закреп.
С4. Функціональна діарея.
С5. Невизначений функціональний кишковий розлад.
D. Функціональний абдомінальний біль
D1. Функціональний абдомінальний больовий синдром.
D2. Невизначений функціональний абдомінальний біль.
Е. Біліарні розлади
Е1. Дисфункція жовчного міхура.
Е2. Дисфункція сфінктера Одді.
F. Аноректальні розлади
F1. Функціональне нетримання калу.
F2. Функціональний аноректальний біль.
F2а. Синдром Levator ani.
F2b. Прокталгія (Proctalgia fugax).
F3. Дисхезія (утруднення при дефекації).
F3а. Порушення функції тазового дна.
F3b. Порушення функції анального сфінктера.
F4. Функціональні порушення аноректальної області, характер яких не встановлено.
З наведеної класифікації виключений пункт G, що вміщує функціональні розлади у дітей. При виразковій хворобі психоемоційні та психосоціальні фактори також відіграють суттєву роль. При цьому психічні детермінанти є лише кофакторами, які мають причинне значення при їх сполученні з генетичними, конституційними, імунними, зовнішньосередовищними (метеорологічними), інфекційними (Helicobacter pylori) та місцевими факторами, які реалізують розвиток хвороби [11]. При деяких обставинах, що сприяють маніфестації ПСР, у якості найбільш значущих розглядаються психотравмуючі події. Однак психотравмуючі фактори є лише однією зі складових патогенезу ПСР. Значна роль у формуванні ПСР належить особливостям пацієнта з відповідними структурними типами особистості. Сучасні уявлення про особистість, її спрямованість, типи реакцій поведінки, взаємодію особистості і хвороби, різне реагування хворих на препарати і методи психотерапії багато в чому визначаються характерологічними особливостями особистості хворого, а психотропна терапія ПСР вимагає індивідуального підходу [1, 2, 3, 13, 14]. При більшості ПСР велику роль відіграють фактори спадковості, мікро- та макросоціального середовища, що впливають на імунні й обмінні процеси.
Незважаючи на те, що загальноприйнята систематика ПСР відсутня, у межах цієї патології можуть бути виділені 4 типи станів, що відображають різноманітну структуру психосоматичних співвідношень [8].
1. Соматизовані психічні реакції.
2. Соматоморфні реакції – формуються без участі соматичної патології в рамках утворення невротичного або конституційного регістру (неврози, невропатії).
3. Психогенні реакції (нозогенії) – виникають у зв’язку із соматичними захворюваннями і відносяться до групи реактивних станів.
4. Реакції за типом систематичної лабільності – психогеннопровоковані, пов’язані з взаємодією соціальних та ситуаційних факторів або нашаруванням проявів соматичного захворювання (психосоматичне захворювання в традиційному «вузькому» розумінні терміна).
5. Реакції екзогенного типу (соматогенії), що маніфестують унаслідок впливу соматичної шкідливості і відносяться до категорії симптоматичних психозів.
ПСР, які зустрічаються у гастроентерологічній клініці і супроводжуються соматичними симптомами порушень, є дуже актуальною проблемою сьогодення і найбільш актуальною є проблема соматоформних розладів, а саме неврозів.
Вплив соматичних захворювань на виникнення і характер розвитку ПСР загальновідомий. При цьому знижуються адаптаційні можливості організму, що приводить до астенізації, яка полегшує розвиток неврозу і багато в чому ускладнює перебіг наявного невротичного стану.
Хворі зі складними порушеннями психо-вегетативної та вісцерально-вегетативної сфери при ПСР, у тому числі з різноманітними розладами з боку органів травлення, є частими пацієнтами терапевтів та гастроентерологів. Такі хворі підлягають детальному обстеженню. У них вдається виявити певні зміни функціонального характеру: невиразкову функціональну диспепсію, дисмоторику верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, дуоденогастральний та гастроезофагеальний рефлюкси, потовщення стінок та порушення моторики жовчного міхура, подразнення товстої кишки та ін.
Однак традиційна терапія, що призначається хворим, у таких випадках часто виявляється неефективною, обстеження повторюються, ускладнюються, а ПСР діагностуються несвоєчасно. Деякі хворі у зв’язку з некурабельністю абдомінального больового синдрому підлягають оперативному лікуванню, але всі зусилля медиків виявляються не тільки некорисними, а іноді і шкідливими, тому що сприяють ще більшому поглибленню іпохондричних та депресивних