М1с – інші локалізації

Примітка. За наявності понад однієї локалізації метастазів потрібно визначати категорію, яка відповідає більш широкому поширенню пухлини.  

Патологоанатомічна класифікація рТNМ

Категорії рТ, рN, рМ відповідають категоріям Т, N і М. Однак відсутня категорія рТ1, оскільки наявність тканин є недостатньою для визначення вищої категорії рТ.

G – гістопатологічна градація;

Gх – ступінь диференціювання, який неможливо оцінити;

G1 – високодиференційована пухлина;

G2 – помірно диференційована пухлина;

G 3-4 – низькодиференційована (недиференційована) пухлина;

Гістоморфологічна характеристика раку передміхурової залози по класифікації Міжнародного протиракового Союзу включає 3 типи гістологічної градації:

1 – високий ступінь диференціації;

2 – помірний ступінь диференціації;

3 – низький ступінь чи відсутність диференціації.

Відповідно до первинного місця розвитку пухлини - в ацінусах чи канальцях, аденокарцинома, складає близько 90 % усіх гістологічних форм.

Саркома передміхурової залози зустрічається в 0,5 - 1% випадків і найчастіше в молодому віці.

Групування за стадіями

Стадія 1 | Т1а | N0 | М0 | G1

Стадія 2 | Т1а | N0 | М0 | G 2-3-4 

Т1b | N0 | М0 | G-будь-яка 

Т1с | N0 | М0 | G-будь-яка 

Т1 | N0 | М0 | G-будь-яка 

Т2 | N0 | М0 | G-будь-яка

Стадія 3 | Т3 | N0 | М0 | G-будь-яка

Стадія 4 | Т4 | N0 | М0 | G-будь-яка 

Т-будь-яка | N1 | М0 | G-будь-яка 

Т-будь-яка | N-будь-яка | М1 | G-будь-яка

Діагностика раку передміхурової залози

Відповідно до рекомендацій Європейської Асоціації Урологів (ЄАУ) виданим в лютому 2002 року, головними засобами діагностики РПЗ на даний час є: пальцеве ректальне дослідження, визначення рівня простатичного специфічного антигену (ПСА) у сироватці крові та трансректальна ультрасонографія (ТРУС).

У більшості пацієнтів захворювання у початкових стадіях перебігає безсимптомно, у зв'язку з чим РПЗ потрібно активно виявляти. При цьому дуже важлива роль належить ректальному пальцевому дослідженню ПЗ (ПРД). У разі відсутності у поліклініках оглядових кабінетів для чоловіків не тільки урологи й онкологи, але й усі лікарі хірургічного профілю повінні здійснювати ректальне пальцеве дослідження ПЗ усім чоловікам віком понад 45 років, які звертаються в поліклініку по медичну допомогу з будь-якого приводу. За найменшої підозри наявності РПЗ лікар має направляти пацієнта на дослідження рівня ПСА.

ПСА-тест, ( при нормі не вище 4,0 нг/мл) має високу чутливість і специфічність, низьку частоту помилкових-позитивних і помилкових-негативних результатів і високе прогностичне значення. Асоціація урологів Сполучених штатів Америки рекомендує проведення цього тесту щорічно всім здоровим чоловікам старше 50 років, у яких очікується тривалість життя не менш 10 років.

У разі підвищеного рівня ПСА потрібно проводити УЗД з застосуванням трансректального датчика і тонкоголкову проміжну (або трансректальну) біопсію ПЗ. Ці доступні всім лікарям засоби для проведення ефективної ранньої діагностики допомагають виявити понад 90 % хворих на РПЗ у клінічно локалізованій стадії. При позитивному результаті біопсії, подальшим кроком діагностичного алгоритму є визначення поширеності злоякісного процесу – оглядова і видільна урографія, радіонуклідне сканування кісток, комп’ютерна томографія, магнітно-резонансне дослідження.

Встановлення остаточного діагнозу вимагає наявності патогістологічного підтвердження аденокарциноми простати, отриманої шляхом біопсії чи аспираційної голчатої цитодіагностики. До того підкреслюється, що діагностика ранніх стадій захворювання потребує виконання множинних, так званих систатичних, чи секстантних проб тканини органа під ректальним ультразвуковим наведенням. Такий підхід забезпечує більш високу діагностичну точність, ніж біопсія виявлених патологічних зон, що виконується під пальцевим і навіть трансректальним ультразвуковим контролем.

З метою виявлення РПЗ у ранній стадії ми пропонуємо такий алгоритм обстеження пацієнтів:

·                 ректальне пальцеве дослідження ПЗ;

·                 дослідження рівня ПСА;

·                 УЗД ПЗ (краще з застосуванням трансректального датчика);

·                 тонкоголкова проміжна (або трансректальна) пункційна біопсія ПЗ; у разі неінформативності останньої застосовується трансуретральна електрорезекція ПЗ (ТУР). 

Додаткові методи дослідження для уточнення меж поширення процесу:

·                 УЗД клубових лімфовузлів;

·                 радіоізотопна лімфосцинтиграфія;

·                 рентгенографія кісток таза і попереково-крижового відділу хребта (у разі потреби – інших відділів скелета);

·                 КТ, МРД.

Сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що рання діагностика – найбільш перспективний шлях боротьби з раком. За даними досліджень, проведених у США 1998 р., вартість лікування хворого з локальним РПЗ є у 3–5 разів меншою, ніж за наявності поширеного РПЗ.

Під час ранньої діагностики РПЗ провідна роль належить лікарям загальнолікувальної мережі, проте дообстежування і лікування хворих на РПЗ має здійснюватися тільки у спеціалізованих лікувальних закладах – ООД.

Клінічна картина.

На ранніх стадіях захворювання перебігає безсимптомно, а діагноз часто ставлять при пальцевому ректальному дослідженні в зв’язку з іншим захворюванням.

У стадіях Т3 і Т4 пухлина виходить за межі передміхурової залози . При подальшому зростанні пухлини з’являються симптоми захворювання, що мало відрізняються від клінічних проявів ДГПЗ (за умови відсутності метастазів). До них відносяться: дизурія у вигляді прискореного позиву до сечовипускання, утрудненого сечовипускання аж до повної затримки сечовипускання, біль в задньому проході, хрестці, попереку, ногах, почуття ваги в промежині. Пізнім проявом раку є симптоми захворювання верхніх сечових шляхів, що пов’язано з поширенням пухлини на зону сечоводів і механічним стискуванням їх.