РЕФЕРАТ

на тему:

Ревматоїдний артрит

.

Ревматоїдний артрит (РА)

Ревматоїдний артрит (РА) – це системне запальне захворювання сполучної тканини з прогресуючим ураженням периферичних (синовіальних) суглобів за типом симетричного прогресуючого ерозивно-деструктивного поліартриту, що супроводжується утворенням автоантитіл (ревматоїдних факторів) в крові.

При РА зміни відбуваються перш за все в синовіальній оболонці суглобів. Запальний процес в тканинах починається з інфільтрації синовіальної оболонки лімфоцитами - Т4 хелперами. Саме ці інфільтруючі Т-клітини здійснюють місцеву продукцію лімфокінів. Оскільки, Т-лімфоцити продукують різноманітні цитокіни, які сприяють проліферації В-клітин та їх диференціації в клітини, що утворюють антитіла, активізація Т-клітин сприяє стимуляції В-лімфоцитів у вогнищі ураження, тобто місцево. Внаслідок цього утворюються імуноглобуліни та ревматоїдний фактор, які можуть формувати імунні комплекси з наступною активізацією комплементу та загостренням запального процесу за рахунок утворення анафілатоксинів та фактору хемотаксису. Імунорегуляторні порушення при РА виражаються в суттєвому зниженні, в порівнянні з нормою, рівня Т-супресорів. Хвороба, починаючись з суглобового синдрому, поступово набуває рис системності: з’являються ревматоїдні вузли, лімфаденопатія, ураження внутрішніх органів.

Специфічного лікування РА немає. Всі лікувальні заходи паліативні і спрямовані на послаблення проявів хвороби. Основними задачами лікування є неспецифічне пригнічення запального процесу, попередження прогресування пошкоджень суглобових структур, збереження їх цілісності та функції, досягнення більш стійкої ремісії у хворих на РА за рахунок зменшення активності запального процесу і відновлення функції уражених суглобів; корекція порушень імунного статусу. Існують два напрямки медикаментозного лікування РА. Перший передбачає застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), а, при необхідності, і невеликих доз глюкокортикостероїдів (ГКС) для зменшення проявів місцевих запальних процесів. Вказані препарати діють швидко, зменшуючи вираженість симптомів поліартриту, але їх вплив на перебіг самого захворювання незначний. Другий напрямок – це використання засобів, модифікуючих саме перебіг захворювання (цитотоксичних імуносупресивних препаратів). Вони здатні вплинути на перебіг РА і сповільнити його прогресування. Саме цей напрямок став базисним у лікуванні РА [5].

Існуючі методи лікування не дають можливості досягти бажаного терапевтичного ефекту: отримати тривалу клініко-лабораторну ремісію, призупинити прогресування патологічного процесу, що в свою чергу зумовлює пошук нових способів лікування. В останній час в лікуванні РА набуло поширення застосування стовбурових клітин (СК). Кожна тканина організму людини має свою стовбурову клітину. Навіть клітини, що живуть в організмі найкоротший час (у першу чергу це клітини крові та епітелію), забезпечені стовбуровими клітинами протягом усього життя людини.

Стовбурові клітини людини можна отримати з тканини дорослої людини (периферична кров, кістковий мозок і т.д.), з пуповинної крові новонародженого, із тканин ембріона чи плоду.

Трансплантація алогенних гемопоетичних стовбурових клітин (ГСК) є методом вибору при лікуванні деяких захворювань, до яких відносяться і автоімунні. Оптимальним алогенним донором для трансплантації ГСК є брат чи сестра хворого, які мають ідентичний людський лейкоцитарний антиген (HLA). Якщо такого ідентичного донора не має, то в деяких випадках можна виконати трансплантацію ГСК з використанням кісткового мозку донора не родича, сумісного за HLA.

Через велику поліморфність системи HLA імовірність того, що неродинний донор кісткового мозку є HLA-сумісним дуже мала. В цілому світі більше 2 млн. донорів-добровольців кісткового мозку. Проте тільки невеликій кількості пацієнтів можна здійснити трансплантацію кісткового мозку від донора не родича. Пошук донора кісткового мозку це дорогий та довгий шлях, інколи пацієнт не доживає до трансплантації.

Безпосередньо алогенній трансплантації кісткового мозку (ТКМ) передує стадія лікування, яку називають кондиціюванням і яка полягає в повному знищенні гемопоетичної та імунної систем пацієнта. Сама процедура ТКМ дуже складна. Вона розтягнута в часі на декілька місяців і включає, окрім підбору гістосумісного донора, проведення індивідуально підібраного режиму кондиціювання, інфузію реципієнту клітинного концентрату, боротьбу з ранніми (перші 3 місяці) та пізніми ускладненнями (може затягуватись на декілька років). В літературі описані клінічні випадки застосування даного способу лікування в хворих на РА і, як наслідок - відсутність прогресування захворювання впродовж 13 років. Проте в лікуванні хворих на РА широкого застосування алогенна ТКМ не набула через можливе виникнення ускладнень, яке пов’язане з застосуванням режимів кондиціювання (ураження всіх внутрішніх органів, приєднання інфекції, тромбогеморагії - це зумовлюється високою дозою рентгенівського опромінення, застосуванням цитостатиків) та виникненням реакції трансплантат проти хазяїна (ТПХ). Протягом першого місяця після ТКМ 11% хворих на РА помирають через зв’язані з нею ускладнення. До того ж тільки 25% хворих можуть розраховувати на алогенну ТКМ, оскільки у 75% пацієнтів немає гістосумісного донора.

В лікуванні РА застосовують і автологічну трансплантацію стовбурових клітин кісткового мозку. В даному випадку джерелом стовбурових клітин є власний кістковий мозок хворого, тому не має потреби підбору донора, ідентичного за антигенами гістосумісності. Перед проведенням автологічної ТКМ також необхідно проводити кондиціювання. Наприклад, Joske D.J. та співав. застосовували таку схему кондиціювання: циклофосфамід 50 мг/кг внутрішньовенно протягом 4-х днів (загальна доза 200 мг/кг), дексаметазон 8 мг щоденно, тропізетрон 5 мг щоденно, а також ацикловір і флуконазол з профілактичною метою. Вони досягли позитивного результату, який полягав в зменшенні клінічних проявів захворювання, покращанні лабораторних показників, зменшенні добової дози ГКС та анальгетиків, зростанні функціональних можливостей [11]. Однак, виникнення тяжких ускладнень (таких як і при алогенній ТКМ), які у 2-4% випадків призводять до смерті і найчастіше є наслідком кондиціювання, змушують замислитись над ефективністю та ризиком проведення автологічної ТКМ при лікуванні хворих на РА. Повторне введення автологічних стовбурових клітин є імунобіологічно обмеженим.

Навіть з невеликої кількості наведених аргументів зрозуміло, наскільки актуальний пошук іншого джерела СК. Одним