Ще в 70-х роках було відомо, що пуповинна кров містить велику кількість кровотворних клітин-попередників в порівнянні з звичайною кров’ю дітей та дорослих. Дослідження пуповинної крові як джерела СК, і переваги його над стовбуровими клітинами кісткового мозку, які полягають в легкій доступності, нешкідливості для донора, низькій імуногенності лімфоцитів, що визначає меншу частоту та ступінь вираження реакцій трансплантат проти хазяїна навіть у випадках не-HLA-ідентичних трансплантацій. Враховуючи, відмінність гемопоетичних клітин-попередників (ГКП) пуповинної крові від кісткового мозку, яка виражається в омолодженні складу та збільшенні проліферативного потенціалу, значне збільшення концентрації колонієутворюючих одиниць гранулоцитарно-макрофагальних попередників та загальної їх кількості в 1 мл пуповинної крові у недоношених немовлят в порівнянні з доношеними, позитивні результати трансплантації СК при РА та значна кількість недоліків, які супроводжують трансплантацію кісткового мозку та пуповинної крові стали підґрунтям для пошуку альтернативних джерел стовбурових клітин, який дозволив би позбутись цих недоліків .

Нами була поставлена задача використати в лікуванні хворих на РА стовбурові клітини ембріонального походження. Ембріональні клітини мають здатність зазнавати змін та диференціювання у відповідності до закладеної генетичної інформації. Вцілому, ембріональні клітини діляться частіше та швидше, ніж клітини зрілих тканин. Доведено, що клітини взяті в ембріону 4-8 тижнів гестації мають плюрипотентні властивості. Вони здатні трансформуватись з однієї в іншу, зокрема, гемопоетичні СК в тканини м’язів, печінки, серця. Крім цього, в ембріональній печінці, селезінці, мозку є мезенхімальні СК, які здатні трансформуватись в клітини кісток, хрящів та м’язів. Ембріональні клітини можуть виробляти значну кількість різних речовин, таких як ангіогенний і нейротрофічний фактори, які можуть сприяти виживанню та росту, або можуть прискорювати регенерацію за рахунок оточуючих клітин господаря. Багато ембріональних клітин мають здатність виживати при більш низькому рівні кисню, ніж їх повністю диференційовані аналоги, що робить їх більш стійкими до ішемічного ушкодження як під час маніпуляцій in vitro так і після трансплантації. Проліферуючі або незрілі клітини плода здебільшого не мають довгих відростків або сильної міжклітинної адгезії, і, таким чином, менше зазнають травматизації під час приготування суспензії, що дозволяє трансплантувати ембріональні тканини шляхом ін’єкції клітинної суспензії. Ці характеристики можуть пояснити і підвищене виживання ембріональних клітин і тканин в порівнянні з дорослими після кріоконсервування. Їх перевага ще й в тому, що вони є імунологічно недозрілими (слабка експресія антигенів гістосумісності) і тому не має потреби в їх підборі за антигенами гістосумісності. Лімфоцити, які здатні викликати реакцію ТПХ, можна знайти тільки після 18 тижня гестації [6, 7, 9,10, 12, 14, !5).

Матеріали і методи

Робота виконана з дотриманням всіх вимог щодо проведення медико-біологічних досліджень. Біоетичні принципи роботи з ембріональними тканинами людини були розглянуті на засіданні Комісії з питань етики при Національному медичному університеті та при Кабінеті Міністрів України [4].

Ембріональні клітинні суспензії (ЕКС), що містять СК, приготовлені з трупів ембріонів людини 4-8 тижнів гестації, які отримані при штучному перериванні вагітності в здорових жінок, обстежених на наявність вірусних та гемічних інфекцій були використанні в лікуванні групи хворих на РА. Трансплантацію проводили пацієнтам, в яких спостерігалась непереносність медикаментів чи неефективність загальноприйнятих методів лікування, значне обмеження функціональних можливостей.

Через 3-4 тижні після закінчення курсу базисної терапії (враховували кумулятивний ефект базисних препаратів), який не дав результату, на тлі симптоматичної терапії (нестероїдні протизапальні препарати (індометацин, диклофенак, ортофен в середньодобовій дозі 150-200 мг, чи інші препарати в еквівалентних дозах на добу) та глюкокортикоїди (середня добова доза 7,5-15 мг), місцево на суглоби – аплікації мазей, компреси), проводили трансплантацію кріоконсервованих ЕКС, що містять СК. Контейнери з суспензією, що містить СК безпосередньо перед трансфузією виймали з рідкого азоту. За спеціальною методикою проводили розморожування і вводили внутрішньовенно крапельно через систему для переливання крові на фоні фізіологічного розчину після внутрішньовенної премедикації – 10 мг димедролу і 30 мг преднізолону. Тип та об’єм суспензії, кількість клітин для введення підбирали індивідуально для кожного пацієнта. Життєздатність трансплантату оцінювали за кількістю ядровмісних та мононуклеарних клітин, за вмістом в суспензії прогеніторних клітин CD34 та за здатністю клітин до колонієутворення - вміст колонієутворюючих одиниць гранулоцит-макрофаг (CFU-GM) i колонієутворюючих одиниць гранулоцит, еритроцит, моноцит-макрофаг (CFU-GEMM).

До та після проведення трансплантації хворі знаходились під спостереженням. Обов’язковими були клінічне та лабораторне визначення ступеня активності процесу, яке оцінювали за тривалістю ранкової скованості, проявами гіпертермії та синовіту, вмістом альфа-2-глобулінів (%), ШОЕ (мм/год) та кількістю С-реактивного протеїну. Проводили оцінку функціональних можливостей за допомогою тесту Лі, суглобового індексу Річі та Станфордської анкети. Повне лабораторне обстеження включало: загальний аналіз крові з визначенням рівня фетального гемоглобіну, дослідження білкових фракцій, визначення рівня циркулюючих імунних комплексів, титру ревматоїдного фактору, вмісту імуноглобулінів класу A, M, G та субпопуляцій Т- та В-лімфоцитів. Всі дослідження проводили перед проведенням лікування, через 2 тижні, через 1 місяць, а потім кожних наступних 3 місяці після лікування.

Ефективність лікування оцінювали за зменшенням ступеня активності захворювання, збільшенням функціональних можливостей, нормалізацією хелперно-супресорного співвідношення Т-лімфоцитів, зниженням титру ревматоїдного фактору зменшенням необхідної добової дози ГКС та НПЗП і, як віддалені наслідки лікування, рентгенологічне підтвердження зворотних змін в суглобах.

У всіх пацієнтів після введення ЕКС спостерігався синдром раннього посттрансплантаційного покращання у вигляді збільшення фізичної та розумової активності, зменшення тривалості ранкової скованості, покращання сну, апетиту