Реферат

на тему:

Сап - хвороба однокопитних (Malleus)

Сап (син.: хвороба однокопитних) — гостра інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, спричиняється сапною паличкою, з переважно контактним механізмом зараження, перебігає у гост-рій і хронічній формі з утворенням специфічних гранульом, харак-теризується гарячкою, септикопіємією, ураженням шкіри, слизових оболонок і внутрішніх органів.

Історичні дані. Вперше зараження сапом людини від коня описав в 1783 р. Oskandes. Збудника хвороби в 1881 р. виявив і описав румунський вчений V. Babes при дослідженні гною і зрізів із виразки хворого на сап, а в 1883 р. М. П. Васильєв виявив збудника в крові хворого. У 1891 р. російські ветери-нарні лікарі К. І. Гельман і О. І. Кальпінг розробили діагностику сапу ме-тодом малеїнових проб.

Етіологія. Збудник сапу — Pseudomonas mallei — належить до роду Corynebacterium, родини Brucellaceae. Це грамнегативна тон-ка паличка 2—4 мкм завдовжки, 0,5—1 мкм завширшки, спор і капсул не утворює, джгутиків не має, містить ендотоксин. Шлунковий сік протягом 15—20 хв згубно діє на збудника. Відносно стійкий щодо факторів зовнішнього середовища, від дії прямого сонячного випромінювання швидко гине, у воді може зберігатись протягом місяця і більше, добріє витримує низькі температури. При нагрі-ванні до температури 56 °С гине через 10 хв, при 80 °С — через 5 хв, при кип'ятінні — миттю. Від дії 3—5 % розчину лугу, 5— 10 % розчину хлорного вапна, 2 % розчину формаліну гине протя-гом короткого часу.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі коні, рідше віслюки, мули. Велика рогата худоба в природних умовах на сап не хворіє. У 10% випадків у коней хвороба перебігає гостро і закінчується летально протягом 2—3 місяців. Частіше хвороба в тварин має хронічний перебіг. Шлях передачі найчастіше контактний, внаслі-док попадання гною або слизу від хворої тварини на ушкоджену шкіру або слизову оболонку. Можливе зараження аліментарним шляхом через інфіковану воду та, рідше, аерогенно в лаборатор-них умовах. Хворіють звичайно конюхи, їздові, ветеринарні та зоо-технічні працівники, ковалі, у яких зараження має професійний характер. Зараження від людини спостерігається рідко. Сприйнят-ливість людей до сапу дуже висока. Описані сімейні зараження сапом від хворих людей.

Імунітет мало напружений і нетривалий. Можливі повторні ви-падки захворювання.

У нашій країні траплялись окремі випадки цієї інфекції серед коней, що не являє загрози, однак існує небезпека завезення ін-фекції з-за кордону.

Патогенез і патоморфологія. Збудник сапу проникає в організм через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа, дихальних шляхів, рідше— через травний канал. Бактерії з лімфою і кров'ю розносяться в організмі з утворенням у різних органах і тканинах гранульом, які складаються з епітеліоїдних клітин і нейтрофілів. Процес набуває, характеру септикопіємії. Утворюються дрібні аб-сцеси в легенях, розвивається зливна абсцедуюча пневмонія, гнійний остеомієліт, артрит, з'являються пустульозний висип і виразки на шкірі та слизових оболонках, абсцеси в м'язах. Виявляються множинні дрібні абсцеси в печінці, селезінці, Іноді — в нирках, яєчниках. У деяких випадках запалення набуває геморагічно-гній-ного характеру. Якщо перебіг сапу хронічний, переважають проліферативні процеси, утворюються абсцеси у внутрішніх органах, виникають пневмосклероз, поліартрит, бронхоектази, можливий, розвиток гнійного менінгіту, тромбозу мозкових пазух.

Клініка. Інкубаційний період при гострій формі сапу триває 2—6 днів, рідше — до 2—3 тижнів. Хвороба починається гостро. Температура тіла з ознобом підвищується до 38—40 °С. Температурна крива септичного характеру з великими добовими коливан-нями. Хворі скаржаться на головний біль, болючість м'язів і сугло-бів. У ділянці вхідних воріт інфекції утворюється папула, оточена зоною почервоніння. Згодом папула перетворюється на геморагічну пустулу, а за 2—3 дні у виразку з підритими краями та «сальним» дном. Нерідко розвивається регіонарний лімфаденіт, лімфангіт. На 4—8-й день температура тіла знову підвищується, на шкірі слизової оболонки носа, порожнини рота, кон'юнктиві з'являються, множинні папули з наступним їх перетворенням у геморагічні пу-хирці, пустули, виразки. З носа - виділяється, слизово-гнійна або сукровична (геморагічна) рідина. Утворюються абсцеси в м'язах (особливо литкових), нориці з виділенням зеленуватого тягучого гною, розвиваються гнійні артрити. У разі ураження легень з'яв-ляються біль в грудній клітці, кашель з виділенням слизово-кро-в'янистого або гнійного харкотиння, ціаноз губ, задишка. Розви-вається зливна плевропневмонія. Тони серця глухі, тахікардія, артеріальний тиск знижується, можливий розвиток колапсу. Селе-зінка помітно збільшується, печінка збільшується не завжди. З боку крові виявляється нейтрофільний лейкоцитоз, HIDE збіль-шена. Через 1—4 тижні настає смерть.

Хронічний сап характеризується повільним розвитком ознак хвороби з чергуванням ремісій і загострень. Перебігає за типом хроніосепсису. Хвороба триває від кількох місяців до 2—3 років і в половині випадків призводить до смерті. Хронічний сап може пере-бігати у вигляді шкірної, легеневої і носової форм.. При найчасті-шій шкірній формі на шкірі з'являються геморагічно-гнійні пустули, виразки, які зливаються, утворюючи великі виразкові поверхні з гнійним секретом, з подальшим рубцюванням. У м'язах та внутрішніх органах утворюються абсцеси. Легенева форм а хронічного сапу характеризується гарячковим станом, виник-ненням зливної, повзучої пневмонії, часто "плевропневмонії з утво-ренням множинних абсцесів, бронхоектазів з розвитком пневмо-склерозу. У випадку первинної носової форми сапу на сли-зовій оболонці носа з'являються пустули, глибокі виразки, які поширюються на слизову оболонку глотки, гортані, трахеї. Ви-ділення з носа — слизисто-гнійно-кров'янисті.

Ускладнення — множинні абсцеси в різних тканинах і органах, глибокі флегмони, пневмонія, пневмосклероз, бронхоектази, загаль-ний амілоїдоз, гнійний менінгіт, кахексія.

Прогноз у хворих на гострий сап, якщо лікування не проводи-лось, завжди несприятливий, при хронічній формі летальність до-сягає 50 %.

Діагноз. Опорними симптомами клінічної діагностики сапу є переміжна