Сепсис частіше прявляється як реакція організму на надмірне мікробне навантаження, зумовлене на стільки циркуляцією в крові живих мікробів, скільки надмірним поступленням в кров метаболітів мікробного походження.

В першу чергу це зводиться до інтерстиціального набряку, а по мірі прогресування – до клітинного енергетичного дефіциту. Недостаток енергії визначає посилений розпад білка, порушення транспорту електролітів через клітинну мембрану. Клітина втрачає калій і азот, затримує натрій і воду. В результаті розвивається внутрішньоклітинний набряк із загибеллю лізосом і збільшенням великої кількості протеаз (патологічний “протеазний вибух”).

Метаболічні порушення (в першу чергу, лактат-ацидоз), продукти розпаду фібрину, що утворився під час внутрішньосудинного згортання, біологічно активні аміни і протеази ще більше блокують лімфоцитомакрофагальну систему. Це ускладнює очищення організму від токсинів, сенсибілізує його до наступних токсичних впливів. Процес інтоксикації набирає лавиноподібного генералізованого характеру.

Клініка.

В початковий період поряд з локальним гнійним процесом є симптоми токсикозу: анорексія, втрата маси тіла, в’ялість чи збудження, гіпертермія, гіпорефлексія, порушення функції кишківника, задишка, тахікардія, глухість тонів, періорбітальний ціаноз, акроціаноз, шкіра сіро-землиста або з жовтизною.

Характерний “септичний габітус” – швидке виснаження, підвищена збудливість, дитина стогне, адинамія, на шкірі також появляються геморагії, гнійнички, ділянки склереми. Зригування, часто блювота жовчю, анорексія. Збільшується печінка і селезінка.

Основні зміни з боку органів і систем, які спостерігаються при сепсисі представлені в таблиці 5.

Таблиця 5.

Основні порушення з боку органів і систем, які спостерігаються при сепсисі.

Органи, системи органів | Порушення

Система дихання | Респіраторний алкалоз;

гіпервентиляція;

ослаблення роботи дихальної м’язів;

задишка, ціаноз,

респіраторний дистрес-синдром дорослого типу;

дифузні інфільтрати в легенях;

потреба у респіраторній підтримці.

Серцево-судинна система | Збільшення серцевого викиду на початку захворювання, надалі зниження;

зниження периферійного опору, вазодилятація (прешок);

ушкодження ендотелію, зниження судинного тонусу і АТ (ранній шок);

тахікардія, тенденція до брадикарії;

міокардіальна депресія, вазоконстрікція, гіпоперфузія органів;

рефрактерна гіпотензія (пізній шок),

необхідність гемодинамічної підтримки.

Ментальний статус | Гіпоперфузія мозку, підвищена вироботка ендорфинів;

дезорієнтація;

затьмарена свідомість;

збудження або загальмованість;

ступор, кома;

підвищення рівня білку в лікворі при нормальному цитозі.

Сечовидільна система | Гіпоперфузія нирок,

ушкодження ниркових канальців (азотемія і олігурія);

набряковий синдром.

Печінка | Збільшення розмірів печінки,жовтяниця;

помірні порушення функції як ранній симптом;

гіпопротеїнемія, підвищення рівня білірубіну та ферментів (АСТ, АЛТ, ЛДГ) як прогностично несприятлива ознака.

Гематологічні показники | Нейтрофільний лейкоцитоз в початковій стадії (не завжди);

вакуолізація та токсична зернистість нейтрофілів (завжди);

тромбоцитопенія, ДВЗ-синдром;

еозинопенія;

зниження сироваткового заліза (феномен перерозподілу і зв’язування з білками) як постійний симптом;

кровотечі, некрози.

Ендокринна система | Наднирникова недостатність (зниження рівня кортизолу,

Гіпофункція щитоподібної залози (зниження Т3 і Т4 при нормальному ТТГ.

Розлади дихання в ранній стадії сепсису проявляються гіпервентиляцією (тахіпное), яка приводить до розвитку дихального алкалозу і перевтоми дихальних м’язів, прогресуючої дихальної недостатності. Остання може бути усунена своєчасно інтубацією і переходом на ШВЛ. Наростання гіпоксемії, інтерстиціального набряку легень свідчить про розвиток респіраторного дистрес-синдрому (RDS), який є основною причиною смерті септичних хворих.

Кардіоваскулярна відповідь – також результат субклітинної дисфункції і порушення метаболізму під дією комплексу цитокінів. Типовою кардіоваскулярною патологією при сепсисі є тахікардія, артеріальна гіпотензія, підвищений серцевий індекс, зниження ударного об’єму лівого шлуночка і зниження скоротливої функції міокарду. На пізніх стадіях сепсису приєднюється ниркова недостатність з азотемією і олігоурією, дисфункції печінки з гіпербілірубінемією, порушенням активності амінотрансфераз, розвивається тромбоцитопенія, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові. Можливі дисфункції ЦНС з порушенням свідомості (дисорієнтація, збудження, психоз) .

Феномен бактеріальної транслокації знаступним виходом в портальну систему, надалі в системний кровоток в результаті підвищеної проникливості кишок також має велике значення в патогенезі ПОН.

Термінальний відділ клубової кишки і сліпа кишка є природним резервуаром грамнегативних бактерій. При певних патологічних станах чи захворюваннях (ішемія, ушкодження стінки кишки, геморагічний шок, кишкова непрохідність) мікроорганізми проходять через стінку кишки, досягають мезентеріальних лімфатичних вузлів, портальної циркуляції, інтра-, екстраперитонеальних органів. Якщо печінка не справляється з бар’єрною дисфункцією, мікробні токсини попадають в загальне судинне русло.

Окрім цього, транслокація бактерій і токсинів зумовлює місцеву активацію клітин імунної системи, вироблення цитокінів, ін. медіаторів. Ці процеси ще більше порушують бар’єрну функцію кишківника і утворюється “хибне коло”. Необхідно приймати до уваги те, що кишківник і його “gut associated lymphoid tissue” (асоційована з кишківником лімфоїдна тканина) є найбільшим імунним органом в організмі людини.

Підвищеній проникливості кишкового бар’єру сприяють наступні фактори:

Отже, наявність мікробних маркерів в крові відображає склад мікробного пейзажу тіла дитини, незалежно від місця існування мікробів або вогнища запалення. В умовах здорового організму маркери переважаючих в кишківнику бактеріоїдів, еубактерій і біфідобактерій або відсутні, або виявлються в крові у невеликих кількостях, що є непрямим доказом існуюої гіпотези про імунологічну толерантність до анаеробів-симбіонтів і відповідно низької ймовірності фагоцитозу цих мікробів. А тому бактерії, маркери яких визначаються в крові, необов’язково в ній є присутніми у вигляді бактеремії. Малі молекули можуть поступати в кров із місць природнього розмноження (із біоценозів) і /або гнійно-запальних вогнищ іншої локалізації.

Фактори ризику розвитку сепсису у дітей:

вік (новонароджені, немовлята);

недоношеність (зменшення періоду гестації збільшує ризик розвитку інфекційних ускладнень);

опіки, травми;

тривале використання інвазивних методик діагностики і лікування;

використання хіміо-імуно-супресивних препаратів;

недостатнє харчування;

генетична схильність (неадекватність імунної відповіді, знижена імунологічна реактивність організму, схильність до тромбоутворення, недостатність комплементу).

Важливо відмітити, що у відділенні АІТ велику роль для дітей, особливо, немовлят відіграє нозокоміальна інфекція. До факторів ризику розвитку нозокоміального сепсису у відділенні АІТ відносимо:

катетеризація вени або артерії понад 5 днів;

ШВЛ понад 5 днів;

виразково-некротичний ентероколіт;

маса тіла при народженні менше 2500