Реферат
на тему:
Сергій Петрович Боткін – засновник вітчизняної клінічної медицини.
П л а н :
Вступ
Студентські роки Боткіна
Боткін – засновник вітчизняної терапевтичної школи
Клінічне мислення – тонкість боткінських діагнозів
Громадська діяльність Боткіна
Наукова спадщина Боткіна
Література
Особливістю іс-торичного розвитку вітчизняної медичної науки є те, що він від-бувався під впливом передових ідей представників громадської і філософської думки, виразниками яких були М. В. Ломоносов, О. М. Радищев, В. Г. Бєлінський, О. І. Герцен, М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов. Усі вони вбачали в поширенні знань з природничих наук основу для вкорінення в громадську свідо-мість матеріалістичного світогляду. Особливого значення рево-люційні демократи другої половини XIX ст. надавали фізіоло-гії. Найтісніший зв'язок клініцистів і фізіологів стає харак-терною особливістю і вітчизняної медицини. Найвидатнішим клініцистом-терапевтом другої половини XIX ст. був С. П. Боткін.
Сергій Петрович Боткін (1832—1889) був сином московського купця-чаєторговця, в сім'ї якого було 25 дітей. Виховував Сергія Петровича його старший брат Василь Петрович, людина високої культури, який входив до знаменитого гуртка Бєлінського, Грановського, Станкевича і залучив у коло своїх інтересів і молодшого брата. Під час навчання на медичному факультеті Московського університету Боткін під впливом таких видатних своїх учителів, як Ф. І. Іноземцев фізіолог І. Т. Глєбов, терапевт І. В. Варвинський, виявив великий інтерес до наукової роботи. За рекомендацією І. Т. Глєбова, який був віце-президентом Медико-хірургічної академії в Петербурзі, Боткіну після закінчення медичного факультету було запропоновано підготуватися до того, щоб мати право посісти посаду ад'юнкта (помічника) професора терапевтич-ної клініки Петербурзької медико-хірургічної академії. Боткін їде за кордон, протягом трьох років працює в Берліні в найпередовішій у ті часи клініці Траубе, в лабораторії Вірхова, а також лабораторіях фізіологів Карла Людвіга у Відні і Клода Бернара в Парижі разом зі своїм другом по університету І. М. Сєченовим. Боткін ставився дуже критично до того, що спостерігав у клініках західних країн. Так, у Парижі він досить критично відгукнувся про Армана Труссо, одного з найпопулярніших тоді в Європі терапевтів. Лікування в його клініці він характеризував як емпіричне, науково не обґрунтоване; його діагностику вважав шпитальною, не підкріпленою лабораторними даними і більш сучасними методами дослідження. Водночас у лікарні скром-ного й маловідомого лікаря Беккереля він констатував більш наукову поста-новку лікування й діагностики, ніж у славнозвісного професора Труссо. У Бер-ліні він стримано оцінив клініку Фреріхса, поставивши значно вище за науко-вим рівнем клініку Траубе. Водночас він критично зауважує, що у природни-чо-науковому обґрунтуванні патологічних процесів у Траубе переважає не фізіологічне, а суто морфологічне пояснення — те, що І. М. Сєченов пізніше у своїй дисертації назвав «крайній ступінь анатомічного напряму у пато-логії».
У 1859 р. після захисту дисертації «Про всмоктування жиру в кишках» на ступінь доктора медицини Боткіна призначають ад'юнктом терапевтичної клініки Петербурзької медико-хірургічної академії. Через хворобу завідувача клініки йому довелося відразу ж фактично виконувати обов'язки професора. Вже в перший рік роботи Боткін звернув на себе увагу як видатний клініцист, який блискуче використовував у клініці найновіші досягнення фізіології, пато-логічної фізіології, хімії. Він організував клініко-експериментальну лаборато-рію. При терапевтичній клініці це була одна з перших лабораторій не тільки в Росії, айв Європі взагалі. Під керівництвом С. П. Боткіна в цій лабораторії 10 років працював великий фізіолог І. П. Павлов. На третій рік роботи Бот-кіна в клініці звільнилося місце завідувача кафедри. На це місце професори-іноземці, які працювали в академії, виставили своїх кандидатів. Молодий 29-літній ад'юнкт Боткін не мав ніяких надій бути обраним конференцією академії завідувачем кафедри. Проте справу вирішили студенти і прикомандировані до клініки для вдосконалення молоді лікарі, які подали па конференцію Академії петицію і відверто заявили претендентам-іноземцям, що вони вва-жають єдиним гідним кандидатом на завідувача кафедри С. П. Боткіна.
В той час начальником академії був відомий хірург П. А. Дубовицький, який разом з передовими професорами академії хіміком М. М. Зініним і фізіологом І. Т. Глєбовим намагався оновити склад викладачів Академії мо-лодими талановитими російськими вченими. Клопотання студентства відповіда-ло їхнім планам, і Боткіна було обрано професором терапевтичної клініки, якою він і керував 28 років.
С. П. Боткін у роботі не знав міри, настільки захоплювався, що за-бував про себе. Свій робочий день він закінчував о 4 годині ранку. Влітку час свого відпочинку він присвячував експериментальним дослідам. Завжди при ньому була медична книжка чи журнал, які він читав у кожну вільну хви-лину. Таке безперервне надмірне навантаження дало себе знати: в 57 років він помер від тромбозу серцевих судин.
Основним прагненням Боткіна в його науковій і клінічній роботі було наблизити медицину до точних природничих наук, відійти в діагностиці й лікуванні хвороб від сліпого емпіризму, який був властивий тогочасній терапії.
«Щоб принести істинну користь людині,— писав він у своїх «Клінічних лекціях»,— неминучий для цього шлях є науковий, по якому ми пішли з самого початку і який не повинні лишати, беручись за практичну медицину, а тому в клініці треба навчи-тися раціональної практичної медицини, а якщо практична ме-дицина має бути поставлена в ряд природничих наук, то зро-зуміло, що прийоми, які застосовуються в практиці для дослі-дження, спостережень і лікування хворого, мають бути прийо-мами природодослідника. Для майбутнього лікаря з науковим нахилом потрібне вивчення природи в повному розумінні цього слова. Знання фізики, хімії, природничих наук становить най-кращу підготовчу школу для вивчення наукової і практичної медицини».
Для розпізнавання хвороби