У зв’язку з потенційною небезпекою розвитку інфекційних ускладнень гемотрансфузій зростає роль лікарських препаратів-кровозамінників. Учасники з’їзду навели результати клінічного застосування вітчизняних плазмозамінних препаратів Сорбілакт та Реосорбілакт, які ефективно відновлюють об’єм циркулюючої крові, не порушуючи при цьому функціональний стан системи гемостазу. Надзвичайно перспективним виявилося застосування у хірургічній та комбустіологічній практиці 6% та 10% розчину гідроксиетилкрохмалю (Рефортан, ХАЕС-Стерил) для заміщення втраченого об’єму циркулюючої крові та поліпшення мікроциркуляції. Фахівці обмінювалися досвідом застосування лікарських засобів для парентерального харчування на основі амінокислот, жирових емульсій. Учасники з’їзду активно обговорювали перспективи застосування нових препаратів, вироблених з плазми, — антистафілококового, антигерпетичного, антирабічного, антицитомегаловірусного та деяких інших імуноглобулінів, які дозволяють провести селективну ерадикацію небезпечних збудників захворювань. При цьому науковці докладають значних зусиль для того, щоб розробка цих препаратів здійснювалася відповідно до вимог нормативних актів Європейської Фармакопеї.

4. Реформування служби крові в Україні

Служба крові України є однієї з найважливіших складових частин вітчизняної охорони здоров'я і забезпечує надання трансфузійної допомоги в мирний час і при надзвичайних ситуаціях.

Проблема розвитку служби крові має загальнодержавний стратегічний характер, тому що стосується питань безпеки країни. За останні десятиліття відбувся переворот у розумінні задач трансфузіології, пов'язаних з усвідомленням ризику переливання крові та її компонентів, з одного боку, і необхідністю їхнього переливання для надання допомоги пацієнтам, з іншої. Здійснений перехід на компонентну терапію, цільна кров практично перестала використовуватися в клінічній практиці. Потреба в компонентах крові не пропорційна їхньому вмістові в крові і змінюється зі змінами протоколів ведення хворих. В умовах сучасної хірургії знижується потреба в еритроцитах, але зростає потреба у свіжозамороженій плазмі. В онкогематології та при гострій променевій хворобі терапія неможлива без використання великої кількості тромбоцитної маси. Подальший розвиток трансфузіології пов'язаний з поступовим переходом від гемокомпонентної терапії до переважного використання в клінічній практиці препаратів крові, у тому числі, геноінженерних.

Питання заготівлі донорської крові, її переробки, інфекційної безпеки, контроль якості крові, що переливається хворому – сьогодні визначено стратегічними у розвитку нашої країни, невідкладні у вирішенні, бо стосуються кожного громадянина України. Служба крові України представлена мережею установ (центри служби крові, станції переливання крові) і підрозділів (відділення, лікарень, що заготовляють кров), які забезпечують якість засобів для трансфузійної терапії. У системі Служби крові сьогодні в Україні функціонує 62 станції переливання крові (з них 24 обласних, 1 республіканська та 37 міських), 500 відділень переливань крові; заготовляють кров та її компоненти у 50 лікарнях.

Реформування розвитку Служби крові України має важливе значення і розглядається як загальнодержавна справа. Основим завданням у подальшій діяльності Служби крові України Міністерство охорони здоров’я визначає гарантування безпеки донорської крові. Вимогою часу є адаптація галузі до європейського рівня. Стандартизація процесів переробки крові повинна відповідати двом принципам ВООЗ: якість і безпека препаратів.

Забезпечити якість донорської крові сьогодні в Україні можна – за допомогою тест-систем, і це дасть можливість уникнути інцидентів інфікування гепатитом, сифілісом, ВІЛ-інфекцією та іншими інфекційними хворобами. Вся заготовлена донорська кров, її компоненти повинні підлягати обов’язковому тестуванню перед застосуванням, що і буде гарантом безпеки крові та препаратів, виготовлених на її основі. Якість вітчизняних діагностикумів, що використовуються у донорстві, підтверджена акредитаційним незалежним центром Всесвітньої Організації охорони здоров’я, та сиcтемою контролю якості ISO 9000.

Служба крові України повністю забезпечена тест-системами та лабораторним обладнанням для тестування донорів на інфекції, що передаються з кров’ю. Для гарантування інфекційної безпеки донорської крові впроваджуються карантинізація донорської плазми і метод фільтрації крові та її компонентів за допомогою лейкоцитарних фільтрів.

Сьогодні бракується 5,5% від усієї заготовленої консервованої донорської крові, а забезпеченість України у донорській крові складає 58 % або 8,8 мл на одного жителя (рекомендації ВООЗ - 15 мл). Основний брак – виявлені у лабораторіях Служби крові маркери інфекцій, що передаються з кров’ю. Тому тестування є надійним бар’єром у недопущенні використання інфікованої крові.

У практику роботи служби крові почали впроваджуватись ефективні апаратні методи заготівлі плазми і клітинних компонентів крові.

В Україні виробництво препаратів крові знаходиться у важкому положенні. Жодне з виробництв препаратів крові не відповідає правилам GMP. Виробничі потужності фракціонування плазми працюють на застарілому обладнанні, побудовані в 60-80-х роках минулого століття.

В Україні заготовлено у 2006 році лише 8,8 мл крові на одного мешканця, коли потреба складає по нормам ВООЗ 13-15 мл.

Потреба клінічної медицини в препаратах крові задовольняється на 17-25% від нормативів ВООЗ. Промислове виробництво факторів згортання крові VIII і IX в Україні не здійснюється, не випускається внутрішньовенний імуноглобулін. Вітчизняні препарати крові, відстають по якості від закордонних.

Україна змушена постійно здійснювати закупівлі дорогих препаратів згортання крові за кордоном.

Насущною серед першочергових завдань цієї галузі є підготовка нових законодавчих та нормативних документів, які б відповідали вимогам ВООЗ та сучасним виробничим потребам. Проблемною є реєстрація препаратів на основі крові, адже сьогодні станції переливання крові не можуть заплатити 1 тис. євро за